Що відчуває людина, коли по ній б’ють коригованим артилерійським вогнем двадцять сім разів за кілька годин?
Вона втискається в землю і двадцять сім разів готується до смерті. Втрачає слух. Втрачає зір. Коли земля перестає труситися, повільно сідає і починає наосліп шукати руками каску. Знаходить. Намагається її надягнути – на обличчя сиплеться ґрунт. Якщо пощастить, зір за якийсь час повернеться.
До бійця на позивний «Аякс» зір повернувся. Частково повернувся слух. Сьогодні він – заступник із озброєння командира батальйону ударних безпілотних авіаційних комплексів (БпАК) «Ахіллес». А також інженер, зброяр, керівник майстерні дронів, пілот-випробувач.
33-річний капітан Тарас Шандура (Аякс) – один із тих, завдяки кому безпілотники стали геймченджером цієї війни. Іноді саме від його вердикту залежало – використовувати ту чи іншу розробку на полі бою чи ні. Він був серед тих, хто створював перші розрахунки FPV-дронів і повірив у легендарну «Бабу Ягу».
Але сам він про це навряд чи розповідатиме на різних урочистих зборах, коли війна закінчиться. За натурою він інтроверт: не любить гучних зібрань, натовпу, пафосних промов і зайвої уваги до себе. В його очах сум і запитання: чого ви хочете від мене?
Сумними очима він дивився на світ не завжди. Дехто з побратимів вважає, що сум з’явився після того епізоду битви за Бахмут, коли він наосліп шукав каску та автомат, від якого залишився лише приклад.
Вересень 2022-го
Харків, осінь 2024-го. Перед виїздом на бойові позиції Аякс п’є гарячу каву з термоса. На капот автівки вітер кидає осінній листок. Опале листя – метафора спогадів. «Опале листя» – пісня французького композитора Жозефа Косми, написана після Другої світової війни. Саме вона лунає з динаміків авто.
Про що осінній листок нагадує Аяксу? Про вересень 2022-го, звільнення Слобожанщини, бої за Куп’янськ.
«В цей день ми вже були на лівому березі річки Оскіл», – пригадує він.
[BANNER1]
Аякс розповідає про міни, які залишив ворог. Про запах крові, що в’їдається в одяг і не вивітрюється. Про те, як біля позиції розрахунку, яким командував Аякс, підірвалася на міні автівка мінометників. Боєкомплект, що був у ній, здетонував.
«Коли ми прибігли, – заглиблюється в спогади капітан, – побачили, що від тієї машини залишилися лише передні колеса та переднє сидіння, до якого був пристебнутий водій. Інших людей розкидало. Один здавався зовсім неушкодженим: лежав цілісінький на спині. Але вже не дихав. Підбігаю до іншого: живіт розірваний, кишківник назовні. Ще в одного ноги поламані. Наступний – пошматований, ноги в різні боки вивернуті, пів дупи відірвано. Там, де таз, утворилася чаша, що наповнювалася кров’ю».
Аякс прибирає з капота листочок і розповідає далі:
«Наклали турнікети, перемотали поранених. Я намагався максимально швидко все робити. Викликали евакуаційну машину. Медевак їхав годину… Годину! Поки їхав, з п’яти поранених хлопців вижили лише двоє. Поки цих двох везли на стабілізаційний пункт, один помер. Вижив лише водій».
Минув день, минула ніч, і ситуація майже повторилася.
«Їдемо з побратимом Дарвіном на позицію, – веде далі Аякс, – я за кермом. Мені назустріч пікап. Він з’їхав з колії, щоб розминутися, і підірвався. Там було чотири людини. Двоє – все. А двох перев’язуємо, пхаємо до себе в машину. Вже сутеніло, йшов дощ, дорога розмита. Я застряг, «сів на пузо». Ми з Дарвіном тягнемо поранених на шосе, кладемо на асфальт, ловимо машину, відправляємо на евакуаційний пункт. А тим часом командування цих поранених хлопців відправило до них евакуаційну машину. Яка також підірвалася».
Тими днями бойовий екіпаж Аякса поповнився.
«Нам додали мінометника Халка, – згадує він. – Якось ми – я, Дарвін, Бот та Халк – приїхали на нову позицію. Хлопці вивантажують генератор і затягують його в посадку. А я відганяю машину трохи далі, щоб заховати десь під деревами. Тільки-но Халк і Бот заходять у лісосмугу, Халк наступає на протипіхотну міну. Вибух. Дарвін кидає Халку паракорд, витягуємо…»
Аякс продовжує розповідь: «…У Халка гомілкостоп відірваний. Дивлюсь, його нога так і стоїть на стежці – шмат берцака… Як гільйотиною відрубало. Халк лежить на животі».
«Перевертаємо його потроху на спину. А там… Прямо під животом ще одна міна. Коли ми його тягнули паракордом, він броніком зачепив її. А на ньому ж боєкомплект кулеметний… Рознесло б геть усе. Пощастило, що коли тягнули, під живіт попала також порожня пляшка з-під горілки, у зеленці повно було всякого сміття. Броніком він лежав на пляшці, і тому тиск на міну виявився недостатнім».
[BANNER2]
Після невеличкої паузи Аякс повертається до того випадку:
«А черевик так і стояв на стежці… Манив… Була така думка, що гомілкостоп ще можна пришити. Але лізти в ті кущі за частиною ноги було дуже ризиковано. Я картав тоді себе, що не поліз. Вже потім лікар мені сказав: «Не хвилюйся, там пришити щось було без шансів – нога роздроблена до коліна. Халк тримався фантастично, неймовірно міцна людина…»
«Усі ці події трапилися протягом одного тижня, – зітхає Аякс. – Попаяло нас нормально. Після крайнього випадку Ахіллес (позивний командира підрозділу «Ахіллес» Юрія Федоренка – УП) дав два дні вихідних, наказав сходити в церкву, свічку поставити…
У ті дні я вивів для себе формулу: «Хочеш, щоб хтось вижив – розраховуй на себе. Життя побратимів і твоє життя – у твоїх руках».
Взагалі-то Аякс – не про тактичну медицину, а про дрони. Його історія – про інженера на війні. Шлях на яку почався задовго до 24 лютого 2022 року.
Шлях на війну
Коли Тарасу виповнилося 12 років, йому на день народження подарували набір для склеювання: радянський танк Т-34 та німецький «Королівський тигр». Аякс згадує ту іграшку, і в його очах з’являється дитяча усмішка: «Суперякісний набір був, дуже деталізований, у «Тигра» навіть гуслі складалися з окремих ланочок».
З того часу Тарас захопився моделями. Спочатку – танків, згодом – літаків. Після школи вступив до Національного авіаційного університету (НАУ), який закінчив з червоним дипломом. Працював інженером. У вільний час займався туризмом, страйкболом і стрільбою.
У перший день повномасштабного вторгнення пішов до військкомату. Перебуваючи в ТрО, 32-річний авіаконструктор повірив у те, що саме безпілотники змінять цю війну. Він створив перший у підрозділі розрахунок «Мавіка», з часом – перший розрахунок FPV.
Але насправді все було не так. Точніше не зовсім так.
Його шлях не був схожим на стрілу. На ньому справді траплялися незабутні моделі танків і літаків, походи в гори та інші елементи пазла, що пізніше склалися в портрет офіцера одного з найтехнологічніших підрозділів ЗСУ. Проте в його справжній ранній біографії є парадоксальні моменти, суперечності та вагання, які аж ніяк не нагадують пряму лінію.
Киянин Тарас Шандура навчався в середній школі з поглибленим вивченням англійської мови. Навчався, за його словами, посередньо. Предмет, який для майбутнього авіаконструктора мав би бути визначальним, тобто фізика, не подобався, оскільки не подобався вчитель.
З хімією справи були трохи кращими. Батьки Тараса – хіміки, тож природно, що шкільну програму з хімії він знав наперед. Але хімія також була йому не до душі. Серед вчителів, які сформували його як особистість, Аякс згадує класну керівницю – вчительку зарубіжної літератури. Розбираючи літературні твори, вона вчила розрізняти добро і зло.
У школі Тарас перечитав усього «Володаря перснів» Джона Р. Р. Толкіна. На запитання, з яким героєм він себе асоціював, очікуєш почути – з Гендальфом, оскільки зовні Аякс таки трохи схожий на чарівника. Проте військовий усміхається: «Ні, в мене тоді ще не було бороди. Мені подобався Леголас».
У легендаріумі Толкіна це – ельфійський воїн, син короля Північного Лихолісся. Канікули Тарас проводив у родичів на Волині. Чим, власне, волинські ліси не країна ельфів? Пізніше юнак захопився лісовими та гірськими походами, альпінізмом і страйкболом. Велика війна з Мордором була попереду. Втім, до профорієнтації це все стосунку не мало.
Тарасу не подобалась ніяка системність. Навіть із гуртками не складалося. Але зрештою захоплення моделюванням зробило свою справу – він подав документи до НАУ. «Мене привабила можливість вивчитись на пілота», – знов усміхається Аякс.
[BANNER3]
Пілотну практику треба було оплачувати власним коштом, а грошей на це студенту не вистачило. Це, безперечно, був мінус. Плюс же полягав у тому, що точні дисципліни виявилися доволі цікавими: «Зрештою вийшов на червоний диплом».
Після університету Тарас Шандура став інженером на державному авіаційному підприємстві «Антонов». Але коли молодий авіаконструктор одружився, йому довелося шукати прибутковішу роботу.
Якийсь час він займався вітроенергетикою та IT-технологіями. Сім’я, робота, хобі… Що ще? А ще тривожне, як гул здалеку, відчуття наближення якогось, як каже сам Аякс, «великого п…ця». Ельф Леголас не міг не відчувати дихання Мордору.
Під час Майдану він чергував із батьком на барикадах та медпунктах. Далі – війна, яка зачепила його родину.
Чи вірив майбутній військовослужбовець у можливість повномасштабної війни? «Не вірив, – каже він і додає: – Якщо відверто – не хотів вірити. Але про всяк випадок до чогось такого готувався, зокрема займався стрільбою».
Аякс – один із тих, кому не варто ставити запитання, чому він став добровольцем на початку вторгнення. Так само можна не запитувати, чому в нього такий позивний.
Позивний «Аякс» викликає одразу кілька асоціацій. По-перше, це IT-компанія Ajax Systems, де два роки до великої війни працював Тарас. По-друге, так звали одного з героїв кінематографічного всесвіту «Марвел», що не відчував болю. По-третє, Аякс – ім’я одразу двох ветеранів Троянської війни. В Аякса з батальйону «Ахіллес» є щось спільне з кожним із цих образів.
Квінтесенція війни
«Він – унікальний експерт, все знає про БПЛА, на всьому літає, – так характеризує Аякса начальник штабу батальйону ударних БпАК «Ахіллес» Рустам Нургудін на позивний Джин. – Але це зараз. А коли ми з ним починали службу у взводі розвідки, то нічого не вміли, чубились, вчились…».
«Ми з Рустамом швидко усвідомили, що в нашому секторі без «Мавіка» нічого не зробимо, – каже Аякс. – Підключили до нашої групи ще одного бійця – Расту (загинув у 2022 році – УП). Коли Ахіллес побачив «Мавіки» в роботі, то почав цю тему розвивати. В роті на той момент лишалося ще вдосталь людей, які ставилися до БпЛА скептично, але командир їх переконував. Можна сказати, насаджував думку, що БпЛА – це майбутнє».
Завдяки «Мавікам» вдалося накопичити велику базу розвідданих. «Ми знали, що коїться в нашій смузі. Це почасти й стало передумовою ефективного Харківського контрнаступу», – переконаний Аякс.
«Так само було пізніше з FPV, з нічними бомберами… – пояснює він. – Я показав, як працюють FPV, я в них повірив. Продемонстрував, що таке «Баба-Яга» в бойовій роботі. Ми почали наш досвід ширити – множити…».
Аякс за натурою скептик-реаліст. В його словах немає пафосу, його характеристики іронічні, іноді – жорстоко-іронічні. «Ми тримаємось не завдяки «Леопардам», «Хаймарсам» чи «Абрамсам». Ця техніка є, вона чудово робить свою справу, але її мало. Ми тримаємось завдяки дешевим рішенням».
«Мавік» і FPV – квінтесенція цієї війни, – пояснює Аякс. – Не треба ілюзій, ми воюємо гівном і палками. Пі**ри теж воюють гівном і палками. Ми можемо сміятися з Т-55, але це все одно танк. Все вирішує кількість. Тому головне, щоб гівно і палки можна було масштабувати. Це дасть максимальний ефект».
Якщо перелічувати всі технічні рішення, до яких причетний Аякс, може скластися враження, що він усю війну працював конструктором або пілотом-випробувачем. Але насправді у 2022 – на початку 2023 року його стихією був бій. Мінімум теорії – максимум практики.
Битва за Гарден Центр
22 березня 2023 року приблизно о третій дня на командний пункт роти «Ахіллес» надійшла інформація: на позиції поблизу населеного пункту Хромове – чотири «двохсотих» ахіллесівців, серед яких старший групи Аякс.
Боєць із суміжного підрозділу бачив, як розлетілися рації, «старлінки», антени та інші речі розрахунку FPV, як засипало землею чотирьох побратимів-ахіллесівців. Бачив і відчував власним тілом вибухову силу ворожого снаряду: коли передавав інформацію, сам був поранений і контужений тим самим вибухом.
Проте йому вистачило сил заскочити в припаркований неподалік трофейний «Тигр» і швидко залишити зону обстрілу. Тому він не знав, що за кілька хвилин із землі почнуть вставати поранені та контужені побратими.
У перші хвилини після вибуху Аякс втратив зір: «Картинка погасла». Наосліп намацав каску, спробував вдягнути. З каски на обпечене обличчя висипався ґрунт. Аж раптом «увімкнулась картинка» – зір повернувся.
«Я побачив, що розлетілося геть усе, – згадує Аякс. – Від автомата залишився лише приклад та частина ударно-спускового механізму. Від вибухової хвилі на голові розтрощилися навушники. Де телефон? А телефон у мене на обличчі – його дрібнесенькі уламочки застрягли у шкірі. Бронежилет розірваний. Одяг розійшовся по швах і перетворився на закривавлене лахміття. Тіло посічене, з вух іде кров, але масивних кровотеч начебто немає. Дивлюсь, поруч відкопуються побратими. Усі вижили».
Аякс, напевно, всоте аналізує ті події. Маленький фрагмент битви за Бахмут – багатоденний бій за Гарден Центр. Так називалося садове господарство на околиці Бахмута, яке, за словами Аякса, перетворилося на «зомбіленд» – у Гарден Центрі були позиції вагнерівців. Між ворожими та українськими позиціями – розрізане траншеями поле.
Офіцер пам’ятає кожну деталь. Бере аркуш паперу і малює схеми траншей: «Ось тут ховалися ми, звідси сунули пі**ри. Їх гнали на нас, вони рухались вперед як зомбі, ми їх вбивали, потім йшла чергова партія зомбі, і так безперестанку…»
Поруч із Гарден Центром проходило шосе, яке в новинах тих днів називали «дорогою життя». Фактично це був бій за контроль над останньою великою логістичною артерією захисників Бахмута.
«Я ніколи не боявся обстрілів, ще з 2022 року, – згадує Аякс. – Я ж розвідник-коригувальник, тому знаю, коли вогонь корегований, коли не корегований, розумію, як краще сховатися. В більшості випадків ворожа арта навалювала просто «в ту сторону».
«Можу впевнено заявити, що за весь період війни по нас, тобто по моєму розрахунку, били коригованим вогнем лише чотири рази, – Аякс зітхає і пояснює: – В кожному такому випадку це було не з нашої вини, тому що не ми «засвітили» позицію. Четвертий раз – під час бою за Гарден Центр – це теж було не з нашої вини. Біля нас був заїзд для машини. Там зупинився розвідник на трофейному «Тигрі». Логічно припустити, що саме це могло зумовити коригований вогонь».
Пізніше цей розвідник доповість про «чотирьох двохсотих ахіллесівців». Аякс позначає на папері точку, де припаркувався «Тигр» і продовжує розповідати:
«Зазвичай розрахунок противника витрачає на ціль десять снарядів. Іноді п’ятнадцять. Коли я нарахував шістнадцятий, потім сімнадцятий приліт, то зрозумів, що по нас працюють два розрахунки. Кажу хлопцям: «Пацани, треба дотерпіти, дорахувати до тридцяти».
Після двадцятого снаряда вони били менш прицільно – почалося розсіювання. Це означало, що стволи гармат перегрілися. З’явилася надія, що пронесе. Але коли я почув звук двадцять сьомого виходу, відчув: це по нас. Коли «Тигр» поїхав, ворог, очевидно, вирішив, що більше по нас бити нема сенсу. Ми відкопалися…»
[BANNER4]
Курс практичної медицини
Далі на Аякса чекав шлях, який проходять тисячі поранених: телепортація в мирне життя за стандартним маршрутом: пункт медичної евакуації (медевак) – стабілізаційний пункт (стаб) – госпіталь. Головне на цьому шляху вчасно діагностувати поранення.
Десь о четвертій ночі 24 березня 2023 року карета швидкої доставила пораненого в одну з лікарень Дніпра. Була п’ятниця – це важлива деталь, яка «спрацює» трохи згодом.
Під ранок Аяксу зробили магнітно-резонансну томографію мозку. «Сказали, що нічого катастрофічного, – Аякс добре запам’ятав той довгий день. – А вже зранку відправили на медогляд: дали довжелезний список кабінетів».
Натовп, черги, сварки… Важко уявити стан людини, яка ще вчора знищувала ворогів і гинула сама, а за кілька годин потрапила в лабіринт медичного чистилища. Люто болить голова, спина, груди. Нав’язлива думка: чи не зламані ребра?
«На кожних дверях табличка: «Військові обслуговуються поза чергою, – пригадує він. – Але так не виходить».
Аж раптом виявилося, що лікарі працюють до другої години дня. Якимось дивом Аяксу вдалося довести медпрацівникам, що йому треба зробити рентген після 14:00.
Рентген зробили, але тут спрацювала «важлива деталь», а саме – була п’ятниця. Це означало, що опис рентгенівського дослідження буде лише в понеділок, оскільки в суботу та неділю рентгенологи не працюють.
«Лікарі обмежились тим, що сказали: «Вам треба відпочити», – з гіркотою в голосі згадує Аякс. – Тож два дні я просто «відпочивав». У понеділок зранку приходить мій лікар і каже: «Ми вас переводимо в іншу лікарню», – та протягує мій рентген. Дивлюсь, там написано: «Легені без патологічних змін».
Розповідаючи про цей епізод Аякс помітно хвилюється: «Я не можу зрозуміти: це такий прикол чи що? Питаю: «Що з ребрами?». Мені дали зрозуміти, що про наступний рентген я вже домовлюсь в іншій лікарні. А в іншій та сама процедура: список лікарів, медогляд… Про рентген мені сказали так: «Не хочеться вас ще раз опромінювати». На той момент, до речі, ребра вже не так боліли».
«Вся ця медична історія мене тоді дуже вкурвила, – Аякс намагається підібрати влучні слова, щоб описати свій стан: – Я рік є*ашив безперестанку, без вихідних, без відпусток, спав по три години… Я щойно віддав своє здоров’я за державу. А тут потрапляю в паралельну реальність, де всім на все по*уй. Я просто днями ходжу від одного кабінету до іншого, реально ніякого лікування нема. Слух не повертається, голова болить… А мені кажуть, що треба просто відпочити».
Після лікування в Дніпрі, йому дали місячну відпустку – на відновлення. Цю відпустку поранений використав на лікування, але вже в Києві. Пережив три операції, про кожну з яких можна зняти фільм у стилі нуар.
«Річ у тім, – пояснює він, – що хірургів, які проводять такі операції, не вистачає. До війни їх у Києві було троє. Зараз один за кордоном, одного мобілізували й він загинув. Залишився один. Черга на операцію триває кілька тижнів. Лікарня, де він оперує, заповнена вщент».
У Києві виявилося, що під час поранення був суттєво уражений мозок. Медики попередили про можливі напади епілепсії. «Обійшлося, – з полегшенням каже він. – Але почався сильний тремор рук. Мені понавиписували купу коліс…».
Згадує, як уперше прийшов до невропатолога: «Лікарка на мене дивиться і запитує: «Бачу, що ви роздратовані. Що вас дратує найбільше?». Кажу: «Найбільше ви, тобто лікарі». До речі, саме ця лікарка мені допомогла».
[BANNER5]
Найважчий період
«Зараз я на тиловій роботі», – ділиться заступник командира з озброєння таким голосом, наче про цю роботу взагалі не варто згадувати.
Тут треба сказати, що тилова робота Аякса – не зовсім тилова. Він доволі часто буває на бойових позиціях. Його машина літає між майстернями, штабами та бойовими розрахунками.
«Зараз я на тиловій роботі, – зітхає Аякс. – Певний час займався рекрутингом і це було по-справжньому важко…»
З його розповіді випливає, що важкість полягала в черговому зіткненні з паралельною реальністю під назвою «мирне життя». Бойовому офіцеру боляче від усвідомлення того, що молоді люди уникають служби.
Коли для нього був найважчий період під час війни? Ставлячи це запитання, очікуєш почути про обстріли під Базаліївкою або бої за Бахмут.
«Найважчий період, напевно, зараз, – після невеличкої паузи відповідає Аякс. – Друзів гине все більше, а служити йдуть все менше. Коли я думаю про це, стаю злим. У мене взагалі після поранення та контузії почались проблеми з емпатією. Та й не тільки у мене. Джин казав, що у нього також…»
Начштабу Джин не заперечує, що в нього також «проблеми з емпатією», але він переконаний, що ці проблеми не пов’язані з контузією, і не вважає, що це взагалі серйозні проблеми. «Це просто складний життєвий досвід, який неминуче призводить до емпатичного розриву», – Джин формулює свою думку як людина, що читала на цю тему спеціальну літературу.
Чи читав спеціальну літературу Аякс – невідомо, але до психолога звертався. Чи була від того користь?
«Так, – впевнений він. – Мені дуже важливо почути хоча б раз на рік, що я нормальний. Почути від професіонала…»
За кілька секунд продовжує: «Знаєте, перший рік війни я думав, що головне в цих умовах залишитись собою…».
Коли він це говорить, у погляді та сумній усмішці можна вгадати лісового ельфа Леголаса, який раптом перетворюється на Гендальфа. Мудрий Гендальф доповнює перервану думку:
«…Потім зрозумів, що це неможливо, війна змінює нас кардинально. Зараз мені здається, що головне – залишитись людиною».
Аяксу 33 роки, і цілком імовірно, що воєнна історія – лише невелика частина його книги життя, що за обсягом колись буде нагадувати повну трилогію Толкіна. Але це довга і важлива глава про банальність героїзму, що розчинений у щоденній роботі. Хоча саме слово «героїзм» Аякса дратує: «На війні не місце героїзму, результат на полі бою досягається кропіткою та наполегливою працею».
Результати його праці можна перелічувати довго. Але що сам він вважає найголовнішим власним досягненням? Коротка відповідь: «Найбільше я пишаюся тим, що мені вдалося врятувати кількох людей».
P.S. Під час підготовки матеріалу капітана Тараса Шандуру (Аякса) нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
Друзі, ви можете підтримати підрозділ, у якому служить Тарас «Аякс» Шандура. Цільовий збір на комплектуючі для дронів. Посилання на монобанку.
Дмитро Фіонік, для УП