Зранку 6 листопада українці, як і решта світу, прокинулись шоковані і зворохоблені від результатів президентських виборів у США та перемоги Дональда Трампа. Жарти про ІІІ Світову і закінчення війни за добу чергувались з відвертою панікою, що нас зливають, допомоги не буде і путін виграє війну. Але чи справді все так погано?
Коли Дональд Трамп вперше переміг на президентських виборах у 2016 році, низка американських ЗМІ вийшли зі статтями про те, як пояснити дітям, що в країні тепер президент Трамп. Настільки певну категорію громадян лякала його каденція. Зараз же увесь світ відійшов від перших панічних вражень і намагається спрогнозувати, що Трамп робитиме далі.
Ось тут ми всі маємо бути раціональні і прийняти той факт, що Дональд Трамп максимально непередбачуваний. Тож всі, хто кажуть, що знають, що робитиме Трамп, дуже перебільшують свої знання. Навіть порівнювати теперішнє президентство республіканця з його попередньою каденцією немає сенсу. Чому? В нього нова команда, в нього повна підтримка Сенату та Конгресу і він вивчив помилки минулого.
Кадри, які вирішуватимуть
Коли Дональд Трамп переміг на виборах у 2016 році, у нього були проблеми з кадрами. Тривалий час залишались вакантні посади, а згодом, вже будучи президентом, він звільняв певних своїх радників. Цього разу ми знаємо, що команда формувалась ще під час кампанії, тож в Білий Дім 47-й президент зайде з повністю укомплектованим штатом.
І поки публіка намагається спрогнозувати, ким у Трампа працюватиме Ілон Маск, якому обіцяли посаду, нас, українців, цікавлять інші фігури: державний секретар та міністр оборони. Бо це саме ті, люди, на роботі з якими Україна має сконцентрувати максимальні зусилля.
На посаду державного секретаря розглядають екс-посла США в Німеччині Річарда Гренелла, сенатора Білла Хагерті та колишнього радника Трампа з питань національної безпеки Роберта О’Брайена.
Новим очільником Пентагону може стати колишній держсекретар Майк Помпео або республіканець Майкл Волтц. До слова, саме Майк Помпео наполягав, що при новій республіканській адміністрації Вашингтон стане рішучішим у питанні підтримки України. Обіцяв реальний ленд-ліз, ефективні санкції проти рф, пожвавлення НАТО та нарощення оборонних потужностей зі зняттям будь-яких заборон на використання Києвом американської зброї.
Однак не забуваймо, що невизначеність – головна риса. Чи може адміністрація Трампа дати Києву все необхідне для перемоги? Так. Чи може зменшити підтримку, тиснути і схиляти до переговорів? Так. Чи може послабити санкції проти рф і торгуватись з кремлем? Теж так. Отже наше завдання – працювати з республіканцями і новою командою ще більше.
При цьому нова команда Білого Дому чудово розуміє, що зниження авторитету США у світі, як головного поліцейського планети, принесе хаос, масштабування воєн і кризи як в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, так і в Європі. Це виклики для НАТО, ЄС і для нас. Але це не кінець світу.
Що робити зараз?
Давайте чесно: для українців ситуація не змінилась – треба покладится на нас самих, залишатися обʼєднаними. Не всі наші проблеми не всі повʼязані зі США. Замість паніки треба повернутись до принципу «нам своє робити», тобто допомагати ЗСУ і виконувати свої завдання.
Інавгурація нового президента призначена на 20 січня 2025 року і в нас є два місяці. Програма-мінімум – активна кампанія з республіканцями в Сенаті і Конгресі. Перш за все, це ті, хто торік писав листа президенту Джо Байдену, де висували низку умов для його адміністрації щодо подальшої допомоги Україні. У тому документі політики вимагали надати стратегію допомоги, аналіз прогресу, звітність, що станеться, якщо допомога припиняється, виконання санкційного тиску на рф тощо. В листі є цитата «Ізраїль і Україна мають перемогти, це зрозуміло».
Отже, для зрозумілої перемоги нам потрібно виробити план. Але цей план має бути про те, що має зробити Україна і що пропонує Україна, а не перелік прохань до партнерів. Ми маємо бути готові звітувати про витрачені кошти і доводити, що вони пішли саме на боротьбу з російською агресією, а не роздані по тисячі громадянам.
Ми маємо говорити з республіканцями їхньою мовою і пропонувати щось їм цікаве. До прикладу, пункт з плану перемоги про спільне використання надр і ресурсів – вдала ідея. Але чи працюватиме вона, якщо в країні немає якісної судової системи, захисту інвестицій і стратегії розвитку?
Ми маємо говорити єдиним голосом на всіх рівнях представництва про неприйнятність територіальних поступок. Закінчити війну за добу — гарне гасло, та наскільки воно життєздатне? Припустимо, Дональду Трампу вдасться натиснути на Київ, але чи погодиться москва? Чи він добʼється замороження конфлікту на час, поки не зміниться президент у США (чи сподівається, що за 4 роки в рф буде новий лідер)? В будь-якому разі програш України стане для цієї адміністрації репутаційною втратою, якою був вивід американських військ з Афганістану для Джо Байдена.
Хто має платити?
Чому американський платник податків має платити за війну, яка за тисячі кілометрів від нього, – одне з улюблених серед республіканців. І він справді не повинен. Не повинен платити за це і європеєць. Бо це має робити агресор – росія. У світі є близько 500 млрд доларів заморожених активів рф . Частково з них нам виділяють якісь шматочки, але ці активи потрібно повністю конфіскувати і використати на користь України. Це прекрасний спосіб компенсувати ті витрати Сполучених Штатів, які зараз ідуть на підтримку нашої держави.
Це складно, це потребує багато роботи, але це те, що дозволить адміністрації Трампа сказати своїм громадянам, що їх кошти не чіпають.
Чи Трамп – вирок?
Складні часи створюють ґрунт для тих, хто обіцяє прості рішення. Ці прості рішення потім дуже дорого коштують. Але кожен з нас має зрозуміти, що світ змінився. Кожній країні варто швидко адаптовуватися, зокрема європейським. Вони занадто довго були у теплій ванні і сподівались, що США так чи інакше вирішать низку їхніх проблем. Цього не буде.
Прихід Трампа свідчить про те, що політика правил не працює, а буде працювати політика угод і домовленостей. Соціалізм відходить у минуле, в майбутньому нам світить політика протекціонізму і нарощування озброєнь. Ми в Україні це зрозуміли понад два половиною роки тому, Європі знадобилось на це трохи більше часу.
Кіра Рудик