Батальйон «Купідон» і вибухова справа. Історія про сапера Аль Каїду і кохання з першої літери

– Господи, я завжди шукав сенс свого життя, але так і не знайшов. У чому ж він був, якщо взагалі був?

– Ти справді хочеш це знати?

– Так, хочу!

– Пам’ятаєш, ти їхав у поїзді? Ти пішов до вагону-ресторану і сів за столик. А з сусіднього столика тебе попросили передати сіль.

– І…?

– Ну ось…

(Замість епіграфа)

Наприкінці року «Українська правда» зазвичай публікує добірки своїх найважливіших текстів – репортажів, інтерв’ю, розслідувань, аналітики, публіцистики. 

Цьогоріч ми вирішили розповісти читачам про те, що зазвичай не потрапляє до текстів – їхній «бекстейдж», або те, що сталося з героями чи антигероями статей після публікації.

Цього разу буде нетипова для УП історія. Після виходу наших матеріалів збуджуються переважно не закохані, а чиновники-корупціонери й політики.

Сьогоднішня історія – про кохання та війну. Або про кохання під час війни. Про кохання, якому не завадила війна.

Але про це згодом. Спочатку нагадаємо, про що йшлося в одному з наших репортажів, який з’явився наприкінці квітня 2024-го.

1

Саме вони були на обличчі 30-річного командира інженерно-саперного взводу батальйону ударних безпілотників «Ахіллес» Даніеля Нашатовича Шевчука, коли він вперше подивився на мене сумними очима молодого Омара Шарифа. Так дивляться на безжальну карму-суку, яка вполювала тебе.

Того квітневого ранку Даніель Шевчук найменше хотів спілкуватися незрозуміло з ким невідомо про що. Але наказ комбата «покружити» журналіста не залишив йому вибору. І він ступив на цей шлях послуху і смирення, який не обіцяв йому ні подвигів, ні звитяги, ні навіть простого людського задоволення.

На той час я вже дещо знав про Даніеля – з відгуків його побратимів.

Він працює на мінних полях під музику Баха (насправді – ні, сапер завжди має працювати з вільними вухами). 

Він напівукраїнець, напівліванець (чиста правда).

[BANNER1]

Побратими називають його «сталкером». «Він може піти наодинці до біса на роги – в Кліщіївку, Андріївку, Іванівське або на мінне поле забирати дрон, який впав», – розповідає командир 1-ої роти батальйону «Ахіллес» із позивним «Бандерас».

З корпуса новітньої російської протипіхотної міни, яку до нього ніхто не ризикнув розібрати, Даніель зробив bluetooth колонку, і комбат подарував її Валерію Залужному.

Нарешті його позивний – «Аль Каїда».

Наступні 16 годин ми провели разом – у Краматорську, Костянтинівці, Дружківці та ще одному місці з мальовничим видом на окупований Бахмут і Часів Яр, що палало через російські обстріли.

За цей час я дізнався, чим відрізняється детонація від дефлаграції (краще не питайте).

Що означає на саперському сленгу «жмихнути пердулю»? (Здійснити інженерний підрив). 

З якою швидкістю горить вогнепровідний шнур, перш ніж станеться великий бадабум? (Один сантиметр за секунду).

Чому прислів’я «сапер помиляється один раз» безбожно бреше?

Чому саперу не варто їсти вибухівку?

Про ці та інші важливі лайфхаки й інсайти в зоні бойових дій читайте в репортажі УП.

«Кажуть, в Києві справжня війна. Як добре, що я не там». Один день у посадці з Аль Каїдою – сапером батальйону «Ахіллес»

2

В казках все найцікавіше відбувається після весілля героїв. Але про це напевно ніхто не знає, бо весіллями казки зазвичай закінчуються.

З героями статей те саме – найцікавіше подеколи відбувається після публікації.

30-го квітня, як завжди, о 5.30, на головній сторінці УП з’явився новий текст – того ранку про командира інженерно-саперного взводу Даніеля Шевчука з позивним «Аль Каїда».

Крилатим бійцям підрозділу «Купідон» знадобилося небагато часу, щоб розчохлити свої стріли та пристріляти луки.

Того ж дня о 19.53 отримую повідомлення від незнайомки.

– Пане Михайле, я ваша колега, але пишу радше як дівчинка, а не медійниця.

Маю питання: чи не поділитеся зі мною контактами Даніеля? Цупити героя не буду, обіцяю! Буду тільки кликати на побачення.

У відповідь вдаю з себе безжального крокодила, який з материнським молоком всотав стандарти журналістської етики.

– Без його дозволу не можу. Але можу закинути Дані ваші контакти, і якщо / коли в нього буде час і натхнення на побачення, він відпише вам. Сподіваюсь, ви зрозумієте мене – не як дівчинка, а як медійниця.

– Розумію вас, навіть як людина, яка втратила розум від його епітетів, метафор і жонглювання висловами.

Пишу Аль Каїді:

– Уявлення не маю, хто це, але якщо тобі в житті не вистачає побачень, то ось вони.

Отримую відповідь: 

– Скажи чесно, ти свою статтю на сайті знайомств виклав? Давай, звісно, їй мій номер. Усе буває, зараз ми собі у взвод ще народу нарекрутимо.

Скидаю Аліні Євич контакти Аль Каїди – з його дозволу.

– Мчу знайомитись, – миттєво відповідає вона.

Далі були багатогодинні нічні розмови телефоном Аліни і Аль Каїди. Перша її поїздка до Харкова, де він тоді почав служити, і де Аліна до того ніколи не була. Квест з пошуками одне одного, тому що під час повітряних тривог у місті збивається GPS і всі карти сплутані. Нарешті, перша зустріч.

– Коли я спілкувалася телефоном і в листуванні, уявляла його таким добрим великим плюшевим ведмедиком, – розповідає Аліна. – І думала, що на побачення приїде хтось максимально схожий на цей образ. А тут в Харкові на вокзальній площі повертаю голову і не вірю очам. До мене йде кремезний чоловік в арафатці і радянському кітелі, який йому подарували мешканці одного села, де він виконував завдання… 

До прем’єри майбутньої екранізації цієї історії Netflix тут варто поставити цнотливу багатокрапку… 

3

Три місяці по тому. Кінець липня 2024-го.

Побратим Аль Каїди надсилає мені в месенджер фото. Спочатку кидається в очі закривавлена пелюшка. І лише потім – чоловік на лікарняній койці.

Впізнати Даню на фото я зміг не одразу.

Те, що передувало пораненню, він описує без притаманних йому «епітетів, метафор і жонглювань висловами».

«Поїхали з товаришем на бойову задачу. Щось мене бентежило в повітрі. Кажу, давай під навісом покуримо, щось тут не так. «Мавіки» літають, десь там вдалині «гради» працюють, все гримить, шумить, нічого не зрозуміло, але щось мене напружило. Постояли покурили, начебто, нічого не відбувається.

Машину в гаражі залишили. Далі все просто. Відкриваю ворота і чую звук безпілотника. Кричу товаришеві: «В укриття!». Він стрибає. Я бачу в моменті, як зверху виринає «крило» (ударний безпілотник – УП). Я встиг лише два кроки зробити…»

[BANNER2]

Потім була ніч в харківському госпіталі. «Там усе на рівні, швидко і чітко. Діагностика, може, не надточна, але достатня, щоб гарантувати, що з тобою все буде добре», – розповідає Аль Каїда.

Далі – евакуація з Харкова до столиці тв ніч у Київському військовому шпиталі. 

Цей епізод Аліна згадувала в своєму дописі в Фейсбуці:

«В палату заходить медсестра. Журливо дивиться на забинтовану ногу з закривавленими бинтами. Остання перев’язка була в Харкові. Поранений у Києві вже годин 10, на хвилинку.

Отже. Тітонька дивиться на ногу, просочену кров’ю, цмокає – і видає: «Нє, не годиться. Лікар не любить, щоб таке було. Треба, щоб було чисто, коли буде огляд».

І знаєте що? Ні, не робить перев’язку. Вона намотує поверх закривавлених бинтів свіжі. Для перевірки палати нога візуально нова. Хоч на виписку чимчикуй».

Інші подробиці цього епізоду – окрема тема. Жанри love story і військово-медичного хоррора краще не змішувати в одному тексті.

Зрештою Аль Каїду переводять з госпіталя в одну з київських лікарень.

Далі були 11 операцій. І купа осколків у тілі, які лікарі радять від гріха подалі залишити там, де вони є.

– Там взагалі зоряне небо, якщо на КТ (комп’ютерний томограф – УП) посвітити. Близько 90 осколків. Але прямо щоб нормальних, таких небагато. Здебільшого дрібнота, 3–4 міліметри, – каже Даня.

4

Вересень 2024-го. Приходжу до Аль Каїди в лікарню. Їмо том ям, запиваємо колою.

Він тимчасово змінив свій фронтовий пікап на колісне крісло. Замість вогнепровідних шнурів, вибухівки, металевих банок всіх форм і розмірів навколо нього – ліки та їжа в промислових кількостях. Але є й незмінне – сигарета в зубах і телефон, що без упину дзвонить. І, звісно, фонтан ну дуже специфічних жартів.

«В ту мить, коли в мене російський «літачок» влетів, я перетворився на дуже ефективне ППО – фактично збив його ногою. Нормальна тема – ППОшником я до того ще не служив».

Аліна тут же – в палаті. Помітно, що Дані складно впоратися з новим для себе станом – з вимушеною залежністю від інших, зі зміною звичного способу життя. І зі спробами людини поруч порушити своєю м’якою силою стихію сюру, до якого він звик у житті – зовні і всередині.

– Якось у вас тут у Києві незатишно, – вередує Даня. – Реально стрьомно, постійні тривоги.

За кілька днів Аль Каїда встане з крісла і почне обживати своє неслухняне після поранень і операцій тіло. Цю частину історії також оминемо, щоб уникнути зайвого пафосу в дусі радянської «Повісті про справжню людину».

Після трьох з половиною місяців по лікарнях Аль Каїда повернувся у свій підрозділ і продовжує служити. Проходити ВЛК відмовився.

– Після лікування хотів їхати до своїх одразу, але погодився на два тижні реабілітації в обмін на дозвіл комбата повернутися.

Аліна повернулася до Харкова разом із ним.

– Даніеля «в поля» не пускають через поранення, – каже вона. – Тому йому все трохи-дуже-сильно не подобається.

На жартівливе прохання порадити дівчатам, як «мінуснути» холостяка-військового, стає серйозною.

– Якщо дуже хочеться собі бородатого хлопчика, то з цим бородатим хлопчиком вам потім жити, і він все одно побачить вас такою, якою ви є. Тому краще не вдаватися кимось іншим, а одразу залишатися собою.

Дівчата, які думають про стосунки з військовими, мають знати, що ти будеш не на першому місці, навіть не на другому. Що це будуть постійні гойдалки, зокрема емоційні. Що у нього, окрім вашого життя, в голові житимуть кілька табунів тарганів: робота, стрес, недосип, війна. Все це житиме з вами кожного дня. Не можу сказати, що я виявилася повністю готовою до того, що мене чекало.

5

Ця історія далека від свого фіналу, а надто від хепіенду в дусі аналогових різдвяних казок. Втомлених бійців батальйону «Купідон» часом також треба виводити на відновлення.

На щастя, в цій історії варіанти розвитку сюжету обирають не сценаристи і не глядачі, а самі герої.

Чи існує кохання з першого погляду, не впевнений донині. Але точно знаю, що літери, певним чином складені в слова, здатні його активувати.

Колись суворий бородач, Верховний CEO на сортуванні між раєм і пеклом запитає мене:

– Йолопе, маю щодо тебе великий консьорн. Ти, власне, хто? Може, ти змінотворець, геймчейнджер або лідер хоч якихось думок? Може, твій допис у соцмережах набрав 10 тисяч вподобайок? Що по KPI? Запітчи хоча б один свій кейс. Який твій імпакт? Що ти зробив, приміром, 2024-го?

Відповідь буде швидкою і стислою, але змістовною:

– Я дав Аліні номер телефона Аль Каїди.

Маю надію, бородач зрозуміє, про що йдеться. Зрештою хтось же має передавати сіль до сусіднього столика у вагоні-ресторані.

Михайло Кригель, УП