Будь сильним, терпи. Ми тебе визволяємо.
Ми робимо все і надій не втрачаємо.
«Синові», матір зниклого безвісти військового 112-ої бригади ТРО Олена Прокопенко
В ніч на 6 лютого 2023 року Олена Прокопенко засинала з тривожними думками. Напередодні її синові Дмитрові, добровольцю 112-ої окремої бригади територіальної оборони, виповнився 21 рік. Останні кілька днів він не виходив на зв’язок – не відповідав на дзвінки й повідомлення, не забрав подарунок із пошти.
В ту ніч хлопець наснився Олені та сказав: «Матусю, не переживай». Вранці жінка зі спокійною душею пішла на роботу. А вже ввечері представники ТЦК принесли їй сповіщення про те, що Дмитро зник безвісти.
«Ми з чоловіком і мамою поїхали в ТЦК, щоб заповнити документи. Одна з працівниць запитала: «Скільки вашому сину років?». Я відповіла, що 21. Вона почала мене вичитувати: «Як це так? Як ви його відпустили? Що ви за матір?».
Після цієї розмови я десь на пів року повністю закрилася», – згадує під час спілкування з УП Олена Прокопенко.
Майже два роки вона не має жодної інформації від держави про свого сина.
Олена не єдина в своєму горі. Десятки тисяч українських батьків, дружин, чоловіків і дітей розшукують своїх близьких.
Наразі в Єдиному реєстрі осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, понад 71 тисячу записів – це військові та цивільні, розповідає УП уповноважений Артур Добросердов. Лише з початку 2024 року майже 30 тисяч людей отримали такий статус. Виокремити дані щодо військових Добросердов відмовився, оскільки це секретна інформація.
«Українська правда» описує алгоритм дій рідних під час пошуків зниклих безвісти військових, з якими проблемами найчастіше стикаються такі сім’ї, що роблять державні структури й міжнародні організації для повернення бійців додому.
[BANNER1]
Основна проблема, з якою стикаються рідні військових, які зникли безвісти, на початку пошуків – брак інформації щодо служби. Щоб уберегти від хвилювань, досить часто бійці приховують від сімей номери частин, напрямки, де воюють, контакти побратимів і командування. Це ускладнює пошуки як офіційні – через правоохоронців, так і неофіційні – за допомогою побратимів.
Далі – про інші поширені проблеми, з якими стикаються рідні під час пошуків зниклих безвісти.
У липні 2024-го командир однієї з механізованих рот 110-ої окремої бригади тероборони повідомив матері свого підлеглого – 24-річного Кіріла Андріянова, що той загинув під час виконання бойового завдання на Харківщині. Більше ротний на зв’язок не виходив. Але ні тоді не було, ні зараз немає жодного підтвердження загибелі військового. Наразі його статус – зниклий безвісти.
Родина чекала на результати службового розслідування від військової частини понад три місяці. Нарешті отримала висновок, де написано, що на завданні було дві групи по шестеро людей. Андріянов був командиром першої групи. Нібито військових накрило мінометними обстрілами, четверо загинули. Основна частина розслідування побудована на словах ротного, якого взагалі там не було, стверджує під час розмови з УП Валерія Костенко, двоюрідна сестра зниклого безвісти.
«Ми не розуміємо, чи ходили пошукові групи, щоб знайти хлопців. Спочатку командир роти казав, що ходили. А потім, що не ходили.
Побратим Кіріла, який був у іншій групі, сказав, що хлопці точно загинули. Ми запитали, чи хтось це перевіряв. Військовий відповів, що на місці був лікар, який підійшов і констатував – всі неживі. Потім з’ясувалося, що там був безупинний обстріл. Ніхто до них не підходив. Тобто на кожному етапі брехня», – обурюється вона.
Двоюрідна сестра зниклого безвісти розповідає, що з боку військової частини комунікації немає взагалі, а правоохоронці, працівники ТЦК байдужі: «Ми запитуємо: що робити далі? Нам відповідають: нічого, дивіться російські групи з полоненими і чекайте. А що чекати?».
Ще більше проблем у комунікації з військовими частинами і ТЦК мають ті, хто офіційно не одружений, а перебуває в цивільному шлюбі.
Співрозмовниця УП Вероніка Склярова 13 років у стосунках з Олександром Анпіловим. Пара виховує двох дітей, але не має штампів про шлюб у паспортах. В лютому 2024-го Анпілов зник безвісти, виконуючи бойове завдання на Донеччині в складі третього прикордонного загону.
[BANNER2]
Незважаючи на те, що в усіх документах Олександр зазначав контактною особою свою цивільну дружину, військова частина повідомила про його зникнення батькам. Щоби отримати додаткову інформацію про хід пошуків чоловіка, їй щоразу треба доводити в окремих заявах, що вона – мати дітей Анпілова і проживала з ним до моменту мобілізації.
Байдужість, а подекуди агресія – найпоширеніші емоції, з якими рідні зниклих безвісти стикаються в комунікації з державними органами.
Чоловік ще однієї співрозмовниці УП Анни Рудак, військовослужбовець 30-ої окремої механізованої бригади (ОМБр), зник безвісти 16 жовтня 2022 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.
«З самого початку пошуків у мене були проблеми з ТЦК. Я прийшла написати заяву, щоб отримати витяг зі службового розслідування. Одна з працівниць мені сказала: «Воно вам потрібно? Чим воно вам допоможе?»», – пригадує Рудак.
Зараз вона опікується об’єднанням родин військовослужбовців 30-ої ОМБр. Жінка розповідає, що з 2022-го в бригаді зникли безвісти більше ніж тисяча бійців.
Розшуком зниклих безвісти військових займаються Нацполіція, СБУ та Державне бюро розслідувань. Слідчий – головний комунікатор у таких справах. Він має тримати зв’язок із рідними та повідомляти нові деталі розслідувань.
На практиці це відбувається вкрай рідко. Зазвичай дізнатися бодай мінімальну додаткову інформацію про хід справи – це щось із категорії фантастики.
До того ж правоохоронці в таких справах часто змінюються. Як правило, родинам про це не повідомляють, їм доводиться самостійно шукати нових слідчих.
Нещодавно Анна Рудак дізналася від інших родичів зниклих безвісти в 30-ій ОМБр, що в одному з бюро судово-медичної експертизи в Дніпрі зберігаються 22 тіла, які евакуювали з Бахмутського напрямку 17 жовтня 2022-го – наступного дня після зникнення її чоловіка.
Рудак поїхала туди з Києва, щоб поспілкуватися зі слідчим, подивитися фотографії загиблих і переконатися, що серед них немає її коханого.
«Я стояла біля кабінету слідчого в Дніпрі і просила, щоб він вийшов поговорити зі мною. Я чула його голос у кабінеті, але правоохоронець не захотів виходити. Лише запитав: «А що ви хочете там побачити?». Мені нічого не вдалося з’ясувати. І я не одна з таким зіштовхнулася. До нас ставляться як до неадекватних», – каже вона УП.
[BANNER3]
Найближчі родичі зниклих безвісти можуть претендувати на виплату у розмірі зарплати і «бойових», які військовий мав би отримувати, якби продовжував службу. Ці гроші родини отримуватимуть до того моменту, коли боєць повернеться додому або його визнають загиблим.
Віднедавна механізм виплат рідним військових змінився. Нарахування коштів за новими правилами почнеться з лютого 2025 року.
Часом оформлення виплат родинам зниклих безвісти військових затягується військовими частинами.
Сім’я бійця Кіріла Андріянова не отримує жодних коштів із моменту його зникнення, хоча вони заповнили всі заявки вчасно. Річ у тому, що представники військової частини і ТЦК у всіх документах, зокрема в службовому розслідуванні, написали його ім’я неправильно. Він за паспортом Кіріл, а майже в усіх документах, які стосуються зникнення безвісти – Кирило.
В жовтні 2024-го сім’я написала заяви в ТЦК на уточнення документів, але донині військова частина їх не переробила.
«Зараз у нас вимагають купу довідок, яких не треба було раніше. І ніхто не надає остаточний перелік документів.
Ми поїхали в РАЦС за довідкою про те, що Кіріл не одружений. А в нас запитали: «Як ми можемо дати таку довідку? А раптом він у Росії і вже одружився там. Так нам цю довідку і не дали в РАЦСі, але згодом вдалося взяти її через ТЦК», – розповідає УП Валерія Костенко, двоюрідна сестра зниклого безвісти.
Якщо військові частини затягують процес переоформлення грошового забезпечення на близьких родичів зниклого безвісти, варто скаржитися до Міністерства оборони України, каже УП юристка ГО «Юридична сотня» Наталія Шмарко.
Діти Вероніки Склярової почали отримувати виплати свого батька Олександра Анпілова лише після адвокатського запиту до військової частини. Але не всю суму, а лише «бойові».
«Після того, як адвокат звернувся до частини, мені почали дзвонити і відверто грубити. Щось на кшталт: «Ви що, по-нормальному не хочете? Хочете по-ненормальному?». Нібито я не мала права звернутися до адвоката, якщо не знала, що робити», – пригадує під час спілкування з УП Склярова.
[UPCLUB]
Сім’ї зниклих безвісти військових часто стають жертвами шахраїв. Особливо, якщо вони активно поширюють інформацію про своїх рідних у соцмережах.
«Зазвичай тактика така: аферисти називають прізвище, ім’я, по-батькові і запитують: «Твій?». Потім починають вимагати гроші», – ділиться з УП власним досвідом дружина зниклого безвісти військового 30-ої ОМБр Анна Рудак.
На горі родин зниклих безвісти військових утворився новий «бізнесовий клан» – ворожки і ворожбити. Рідні звертаються до них, бо готові на все, тільки б дізнатися, що сталося з їхньою близькою людиною.
Деякі віщуни самі знаходять своїх жертв у соцмережах. Як це працює? Спочатку вони пропонують відповісти на одне запитання безкоштовно, а потім поступово розкручують рідних на гроші.
Коли військовослужбовець отримує статус зниклого безвісти, правоохоронці перевіряють безліч версій, зокрема й перебування в госпіталі без свідомості та навіть СЗЧ. Але головні дві – полонений або загиблий.
Якщо військовий не повернувся з бойового завдання і не виходить на зв’язок, насамперед відповідальним за його пошуки та евакуацію у випадку поранення або загибелі є безпосередній командир. Він має зафіксувати час, місце та обставини втрати зв’язку.
Залежно від ситуації в зоні ймовірного зникнення бійця командир вирішує, чи можливо відправити туди евакуаційну групу. Якщо це неможливо, наприклад, через інтенсивні обстріли або окупацію, він інформує вище командування частини й ТЦК. Далі справою займається поліція.
Щоб перевірити, чи військовий перебуває у ворожому полоні, слідчий має зробити запити в Національне інформаційне бюро, Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ), Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, Об’єднаний центр СБУ. Також слідчі отримують інформацію з реєстру зниклих безвісти за особливих обставин.
Офіційно може підтвердити полон МКЧХ. Але українські поліцейські використовують і неофіційні джерела. По-перше, свідчення військових, які повернулися з полону. Після повернення з ними працюють правоохоронці та спецслужби.
По-друге, пошуки у відкритих джерелах за допомогою OSINT, зокрема в Telegram-каналах, YouTube, TikTok, на офіційних сайтах РФ.
«До прикладу, Кадиров виклав відео, де спілкується з нашими полоненими. По цьому відео за допомогою спеціальних програм ми змогли з’ясувати, хто це, перевірили – ці військові дійсно в розшуку, мають статус зниклих безвісти. Подивилися, чи підтверджують їх у МКЧХ. Деяких підтверджують, деяких – ні. Передаємо цю інформацію в СБУ і Координаційний штаб. Просимо, щоб використовували такі дані під час переговорного процесу щодо обмінів», – пояснює УП уповноважений з питань зниклих безвісти за особливих обставин Артур Добросердов.
[BANNER4]
За його словами, дуже часто рідні зниклих безвісти знаходять їхні фото або відео на російських ресурсах. Якщо інформація підтверджується, слідчі додають її в матеріали провадження і передають Координаційному штабу та СБУ.
Уповноважений розповідає, що в державних структурах іноді виникають дискусії щодо полонених. Мовляв, треба прибирати статус зниклого безвісти з реєстру, коли надійшло підтвердження, що військовий у полоні. Але Добросердов вважає, що цього не варто робити, поки боєць не повернеться додому.
Адже були випадки, коли українська сторона мала докази, що воїн у полоні, чекала підтвердження від МКЧХ, а потім його тіло повернули під час обміну загиблими. Тілесні ушкодження свідчили про те, що військового стратили. Якби розшук припинили, тіло цього бійця могли би не ідентифікувати.
В Генеральному штабі ЗСУ є пошукові групи, які фіксують місце зникнення військових. Ця інформація потрапляє до Центрального управління цивільно-військового співробітництва Генштабу. І коли Сили оборони України деокуповують території, спочатку відбувається розмінування, а потім військові розшукують зниклих безвісти за наявними координатами.
Якщо ж територія окупована, дані щодо місця зникнення військових використовуються під час переговорів по репатріації.
«Кожного місяця, а іноді двічі на місяць, відбувається репатріація тіл. Ми передаємо тіла окупантів Росії і отримуємо тіла наших захисників. Ця процедура відбувається стабільно, без великих перерв. Відповідно певні пошукові роботи з тієї сторони відбуваються. Вони повертають тіла. На сьогодні нам вдалося повернути 5,5 тисяч тіл (дані станом на 1 січня 2025 року – УП)«, – каже УП уповноважений з питань зниклих безвісти.
Він додає, що тіла, які повернули, в більшості випадків у поганому стані, бо зберігались у неналежних умовах, тому опізнати їх майже неможливо. З таких тіл судмедексперти виділяють ДНК-профіль, розміщують у базі МВС. Якщо буде співпадіння зі зразком ДНК, який рідні здавали під час подачі заяви про зникнення військового, слідчий повідомляє про ідентифікацію.
Бувають випадки, коли боєць загинув, це бачили побратими, але тіла немає – не можуть забрати з поля бою або воно просто зникло.
«В таких ситуаціях ми завжди говоримо, що правильний варіант – не готувати сповіщення рідним, в якому буде написано: «Загинув, однак тіла немає», а все ж таки повідомляти, що він зниклий безвісти. Людина може бути в такому статусі багато років, але її мають шукати.
Іноді трапляється, що військовий отримав поранення, російські окупанти забрали його, доставили в лікувальний заклад, надали допомогу, потім він через деякий час повертається з полону», – пояснює Добросердов.
[BANNER5]
Україна має двох ключових партнерів, з якими комунікує щодо питань зниклих безвісти: київська команда Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ) і Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти.
МКЧХ підтверджує перебування військових у полоні, комунікує з родинами зниклих безвісти й полонених.
Щоправда, комунікація з рідними мінімальна. Навіть якщо Міжнародний Комітет Червоного хреста визнає військовослужбовця полоненим, жодної інформації про його стан отримати не вдасться.
«Мінус у тому, що кількість полонених, яких вони підтверджують, дуже невелика. 59 тисяч зниклих безвісти українців досі в розшуку. Ми не знаємо, що з ними. Ми розуміємо, що хтось загинув, а хтось у полоні. Всього 7,5 тисяч із них офіційно підтверджені МКЧХ як полонені. А де всі інші? Чого когось можна знайти у відкритих джерелах, але Червоним Хрестом це не підтверджено?» – емоційно каже УП уповноважений з питань зниклих безвісти.
Експерти МКЧХ також допомагають у поверненні в Україну й ідентифікації тіл загиблих.
Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти допомагає оцифрувати інформацію щодо тіл, які надходять у бюро судмедекспертизи. Донині в Україні немає єдиної електронної бази судмедекспертизи. Вся інформація щодо померлих і загиблих зберігається в паперових журналах.
Також комісія навчає і консультує українських судмедекспертів, слідчих і прокурорів, зокрема в роботі на місцях масових захоронень.
«В нас є план створити «Єдиний центр ідентифікації» під егідою Міністерства охорони здоров’я в Київській області. Вже виділили територію, будівлі, відбувається ремонт. Туди поставлять найсучасніше обладнання, залучать найдосвідченіших експертів. Тіла, які тривалий час неідентифіковані, які будуть надходити по репатріації, будуть доставлятись саме туди, щоб швидко їх ідентифікувати. Плануємо запустити цей центр навесні 2025-го», – повідомляє УП уповноважений з питань зниклих безвісти.
Нині процес пошуків зниклих безвісти військових більше нагадує перекидання відповідальності з однієї структури на іншу, ніж системну роботу.
В Україні досі немає єдиної державної інституції, яка би займалася тільки цим питанням, тому рідним доводиться звертатися до всіх і одразу. Але результативність цих звернень – виняток, а не правило.
Кількість зниклих безвісти військовослужбовців збільшується ледь не щодня. Ніхто не зацікавлений у їхніх пошуках більше, ніж родини.
«Якщо сім’ї нічого не робитимуть і не нагадуватимуть чиновникам про своїх рідних, про них просто не буде ніякої інформації. Коли ти нагадуєш, хоч мінімальні кроки починають робити», – ділиться з УП дружина військовослужбовця 30-ої ОМБр Анна Рудак.
Мати Дмитра Прокопенка разом із об’єднанням родин військовослужбовців ТРО, які зникли безвісти, бореться за пошуки та повернення свого сина як в Україні, так і за кордоном. У січні жінки з організації планують поїхати у Ватикан на зустріч із Папою Римським.
«Наш меседж до Папи – примусити Росію надати Україні повні списки полонених і тих, хто в полоні загинув, а також інформацію про їхній стан, щоб ми розуміли, що з нашими хлопцями.
Я готова на Місяць, на Сонце, будь-куди полетіти, щоб зрушити цю ситуацію з мертвої точки», – наголошує Олена Прокопенко.
Ангеліна Страшкулич, УП
Продукти з високим вмістом сапоніну мають переваги для здоров’я серця і судин.
Ворог атакував промислову інфраструктуру у місті.
Льотчик справді майстерно використав всі можливості літака, стверджує Валерій Романенко.
Black Widow 2 сягає в довжину лише один метр і призначений для знищення ворожих цілей.