Восени минулого року «Принцип» завершив дослідження «Реабілітація українських військових та ветеранів: досвід долання несистемності». Назва промовиста, адже на кожному етапі шляху поранених зафіксовано проблеми, які значно ускладнювали процес успішного відновлення опитаних бійців.
Виявлені проблеми, очевидно, не здивують нікого, хто стикався із цією сферою: складний маршрут з неочевидними кроками; бюрократія, яка заважає отримати реабілітаційну послугу в момент потреби; власне самі послуги, які не завжди задовольняють потреби поранених. І, звісно, не оминулося без нарікань на неінклюзивність приміщень. Проте дані збиралися для того, щоб виробити дієві рекомендації для тих, хто має повноваження міняти цю сферу, а не лише для виявлення точок болю.
Розберемо висновки звіту більш детально.
Почнемо з того, що на заваді адекватній реабілітації військовослужбовців є їхній юридичний статус, що на практиці виливається у зайву бюрократію: отримання потрібних документів гальмує надання реабілітаційної допомоги. Тобто у тих, хто отримав поранення на полі бою, і в перспективі має повернутися назад до лав Сил безпеки і оборони, – уже від початку нижчі шанси на своєчасне отримання реабілітації ніж у цивільних.
71% респондентів повідомив про скорочення терміну або переривання реабілітації через бюрократичні процедури і лише 11% опитаних пройшли всі необхідні цикли реабілітації.
58% респондентів повідомили, що не отримували реабілітації у гострому періоді. Це перші години-дні перебування пораненого на лікуванні у закладі охорони здоров’я. Саме за цей час стан пацієнта мають оцінити і розпочати надання реабілітаційної допомоги, щоб перспективи відновлення втрачених функцій були вищими.
Загалом військові та ветерани назвали такі причини, які не дозволили їм завершити реабілітацію:
Тож юридичний статус військовослужбовця по суті часто зумовлює скорочення термінів реабілітації та переривання реабілітаційних циклів задля узгодження бюрократичних процедур.
У середньому один військовий або ветеран змінював чотири заклади для лікування і два заклади для реабілітації, тобто можна говорити про 6 закладів охорони здоров’я, в яких перебував поранений з метою лікування та реабілітації. Йдеться тут і про заклади лікування, оскільки реабілітація повинна розпочинатися якомога раніше.
Третина військових повідомила про вимушеність змінювати заклад для реабілітації через закінчення реабілітаційних циклів. 47% розповіли, що шукали наступний заклад для переведення самостійно або залучали близьких до цього процесу.
Одна з важливих перешкод на шляху – респонденти говорили про необхідність знайти саме той заклад, де є необхідні фахівці з реабілітації, які працюють з певним типом травм. Для цього пораненим та їхнім родинам доводилось самостійно контактувати із закладами та узгоджувати всі бюрократичні процедури із військовою частиною.
Військові та ветерани розповіли, що їм не вистачало інформації про те, якого роду реабілітація в яких закладах доступна. Через часту зміну закладів вони контактували з різними фахівцями, а отже – з різними підходами до надання реабілітаційних послуг. Поранені лишалися сам на сам з вузькопрофільною інформацією, тим часом процес відновлення очевидно затягувався.
Під час дослідження була зафіксована доволі висока частка задоволених реабілітаційними послугами – 57%. Однак не можна бути впевненими щодо якості таких послуг, адже в Україні не існує стандартизованих підходів до надання реабілітації й досі популярні застарілі практики у наданні такої допомоги. Отримувачі послуг можуть бути задоволені, однак це не свідчить про гарну якість чи відповідність потребам респондентів. Проблема точно потребує подальшого вивчення.
З одного боку, респонденти оцінили заклади охорони доступними, з іншого – все ж ці оцінки є суб’єктивними, які співвідносяться із попереднім досвідом пацієнтів та потребами на період перебування на реабілітації. Тому варто звернути увагу на труднощі учасників якісного етапу дослідження:
Все ж інклюзивність закладів має орієнтуватися передусім на потреби тих пацієнтів, чия здатність пересуватися – найбільш обмежена. Водночас треба визнати, що наявні приміщення відносно доступні для тих, хто може пересуватися самостійно або із допомогою допоміжних засобів реабілітації.
Читайте також: Охорона здоров’я військових: пріоритетний напрям у Міноборони – під ризиком зупинки
У дослідженні розписані рекомендації для кожного стейкхолдера, який опікується пораненими – зокрема, МОЗ, НСЗУ, МОУ, КМС, Мінветеранів, МВС, Мінсоцполітики. Детально з ними можна ознайомитися у тексті за посиланням.
Загальні дані про дослідження
Кількісне та якісне дослідження (через самозаповнення анкет за посиланням та глибинні інтерв’ю)
Цільові групи: військовослужбовці та ветерани, які отримали поранення на військовій службі, близькі військовослужбовців та ветеранів, які доглядали за ними під час проходження лікування та реабілітації після поранення, надавачі реабілітаційних послуг, експерти з питань реабілітації національного рівня, які залучені до формування та реалізації політик щодо реабілітації
Кількість результативних інтерв’ю кількісного дослідження: 290
Кількість глибинних інтерв’ю: 44
Водночас окупанти мають нові просування.
На його думку, не можна починати переговори без України.
Президент США Дональд Трамп закликав правителя Росії Володимира Путіна укласти угоду, щоб припинити війну в…
Вони є легкою мішенню для українських безпілотників.
Як зазначив фахівець, 150-300 хвилин помірного кардіонавантаження на тиждень ефективні для спалювання жиру.