Марія Берлінська – одна з найвідоміших українських волонтерок. Уже багато років вона просуває ідею про те, наскільки важливо застосовувати технології на війні. Як вона сама про це каже, «займається поширенням технологічної релігії».
Завдяки команді Марії свого часу з’явилася програма «Народний FPV», а кількість інструкторів БПЛА, які пройшли курси, розроблені Центром підтримки аеророзвідки, засновницею якої є Берлінська, вже давно перевалила за 20 тисяч осіб.
Поради та прогнози Берлінської звучать іноді занадто песимістично для тилу, але завжди знаходять велику підтримку серед військових.
Не так давно під шквал критики волонтерки потрапило Міністерство оборони. Марія була одним із авторів резонансної публікації «Міністерство хаосу Умєрова».
Про необхідні зміни в секторі оборони, зустріч громадських організацій із президентом та зміни у підходах до мобілізації – читайте в цьому інтерв’ю
Повна версія – на YouTube «Української правди».
«Якщо в Росії буде ресурс йти до Львова, вона буде іти до Львова»
– Ми проходили різні етапи цієї війни. Піднесення на початку вторгнення, звільнення Харківщини та Херсонщини, невдалий контрнаступ. Далі те, що Валерій Залужний, колишній головнокомандувач, окреслив як stalemate, тупикову ситуацію. На якому етапі війни ми перебуваємо зараз, на твій погляд?
– Ми знаходимося в моменті, де росіяни в активному наступі, в них це успішно виходить. Цей наступ вони будуть розгортати і продовжувати, бо це логічно – я б на їхньому місці абсолютно не зупинялася.
Ми воюємо проти об’єднаного військово-промислового комплексу не лише Росії, а й Китаю, Північної Кореї, Ірану, Білорусі та багатьох інших проксі-союзників гласних чи негласних.
Зокрема й, на жаль, західні країни постачають росіянам комплектуючі до дронів, ракет, авіації та іншого обладнання.
Відповідно, ми знаходимося в моменті, де ворог зробив висновки зі своїх помилок, перегрупувався і прийняв рішення йти до останнього.
– Аналітики The New York Times окреслили останні активності росіян як вихід із тупикової ситуації. Ти б із ними погодилася?
– Немає позиційної артилерійської війни. Є перевага і динаміка однієї зі сторін, причому дуже явна. Достатньо подивитися на карту DeepState і все зрозуміти.
[BANNER1]
– Так, з DeepState ми бачимо очевидне просування росіян. Водночас ми очікували, що росіяни оточать і окупують Покровськ ще у вересні 2024 року. Зараз вже листопад, вони перебувають за кілька кілометрів від Покровська. Тобто просування йде, але дуже повільними темпами. Такі темпи просування будуть зберігатися?
– Я би виходила з ширшої рамки. Зараз те, що Україна функціонує, є банківська система, ми можемо піти випити кави, працює транспорт – тобто державність збережена, збережені якісь базові процеси економічні, культурні, політичні, – ми сприймаємо як норму. Але це диво насправді. Людина дуже швидко звикає до доброго.
В тому, що Покровськ досі не взяли, немає інших факторів, аніж героїзм українських людей. Вони до останнього тримаються за кожну посадку, за кожен метр. Волонтери рвуть землю під собою, щоб зробити збори на ті ж самі дрони. А поміж бездарних командирів є все ж таки достойні люди, котрі залишаються до останнього зі своїми підрозділами, гинуть і отримують поранення, але чіпляються за кожен метр.
Це єдине пояснення, чому станом на листопад 2024 року Покровськ досі наш. При такому щільному вогні артилерії, роботі авіації, тисячах КАБів, що на нас падають, при тому, що росіяни постійно поліпшують свою тактику – це диво.
Росіяни не соромляться у нас вчитися, і наші найкращі практики вони собі переймають і постійно масштабують, зокрема і в технологіях.
Ми знаходимося в моменті, де ворог прийняв рішення йти до кінця. І якщо так цинічно, грубо порівнювати зі спортом, то вони десь в умовному 3-му, максимум 4-му раунді, а ми десь у 10-11-му.
– Це за виснаженням?
– Так, за виснаженням. Ми все більше схиляємося на канати, а вони тільки-тільки запустили цю машину війни. Тобто вони ще не відчувають катастрофічності втрат.
Переважно вони покривають питання відсутності людей дуже високими виплатами при підписанні контрактів. І плюс це дорога в одну сторону. Тобто ти не можеш піти з армії, тебе просто обнуляють і все. Відповідно, підписавши контракт і отримавши якісь умовні десятки тисяч доларів, вони підписуються одразу на те, що вони будуть там до останнього.
Кремлівська верхівка розуміє, що програш у війні або недосягнення якихось видимих результатів означає для них, в першу чергу, не тільки політичну, а й реальну смерть.
Це може означати бунт всередині Росії, це може означати такі незворотні процеси, які вже запустилися. Тому вони не відпускають ситуацію і будуть кидати в цей вогонь війни рівно стільки ресурсів, скільки буде потрібно, нон-стоп.
[BANNER2]
– Досягнення результатів не обмежується зараз окупацією Донецької області та повним закріпленням контролю над Донбасом. Я правильно розумію?
– Путін візьме рівно стільки, скільки ми йому дамо.
Взагалі не йдеться про суто адміністративні кордони. Якщо вдасться взяти Запорізьку область, повністю Запоріжжя, візьмуть і будуть за це битися. Вдасться йти в сторону Дніпра – будуть рухатися в сторону Дніпра.
Українці, я помітила, часто знаходяться в ілюзії, що достатньо Путіну щось віддати, якусь жертву, і він зупиниться.
Але Росія розуміє силу, це я знаю точно. Так само знаю точно, що Росія візьме рівно стільки, скільки ми віддамо. І якщо в них буде ресурс йти до Львова, то вони підуть до Львова.
І тому я кілька разів повторювала, що дуже важливо думати як ворог. Ворог думає як маніяк.
– Мене вразили цифри навіть за вересень 2024 року: Росія отримала від Північної Кореї 200 балістичних ракет, якими вона цілила по наших містах. Водночас кількість ракет, які ми отримали від усіх партнерів за цей час, була меншою.
Що ми в такому разі можемо протиставити зараз навіть не Росії, а Росії та її союзникам?
– Прийняти реальність, не дозволити себе заколисати – раз. Друге – усвідомити найгірший сценарій.
– Це який для Марії Берлінської в листопаді 2024 року?
– Найгірший сценарій – ми перетворюємося поступово, що зараз починає відбуватися, на одне з головних полів битви в Третій світовій війні між віссю країн зла і демократичних країн. Ми стаємо таким масштабним полігоном.
І найгірший сценарій, це якщо, з одного боку, країни осі добра вчасно не прокинуться і не усвідомлять, що сюди потрібно давати максимально швидко і якісний ресурс, і, можливо, навіть своїх солдатів.
З іншого боку, якщо всередині у нас не буде єдності, консенсусу, ми втратимо бойовий дух, ми будемо деморалізовані. Після цього втратиться управління військами, після цього поступово ми втратимо державність як таку в принципі.
Чи може Росія за умови бездіяльності країн Заходу, внутрішніх чвар всередині України і максимальної консолідації зі своїми союзниками в осі зла нас захопити? Так, може повністю. Не йдеться навіть суто про лівобережну Україну.
– У мене в останні місяці складається враження, що наші партнери з європейських країн хочуть зробити все, що завгодно, щоб війна була заморожена. Вони розповідають про те, що в них купа своїх внутрішніх проблем. Що може цих людей змусити зрозуміти, що для них це також загроза?
– Бачиш, злочинність організована, а ми – ні.
Терористи, маніяки – організовані зараз, а західний світ, на жаль, дуже поляризований і не усвідомлює взагалі до кінця екзистенційну загрозу для самої системи координат, для самих правил гри. Тому що країни так званої осі зла мають на меті екстраполяцію власного світобачення на цій території.
Якщо порівнювати з якоюсь історичною практикою – це нові пасовища, це нові ресурси. Вони хочуть засіяти тут свої племена.
[UPCLUB]
Найкращий сценарій – це не кордони 1991-го року станом на сьогодні. Про це треба забувати
– Ти була на зустрічі, of the record, з президентом Володимиром Зеленським. Ти спілкуєшся, зокрема, з командуванням, з очільниками деяких важливих міністерств, які відповідають за нашу обороноздатність. Чи є це розуміння загроз зараз у людей при владі?
– Я помітила, що є бажання чути, і якісь ідеї сприймаються. Помітила, що в нас, на жаль, дуже багато процесів працює в ручному режимі, з самого стратегічного рівня.
Що я ще помітила? Що гірша стає ситуація, то більше з’являється бажання чути.
– Чути чи шукати тих, з ким розділити відповідальність?
– Можливо, і так. Скажу так: я вважала своїм обов’язком всі ці 10 років ходити і повторювати одну мантру: дрони визначать хід цієї війни, технології визначать хід цієї війни. Нам потрібно готувати населення, прокачувати людей і перебудовувати саму філософію всієї війни. Нам потрібно перестати думати, що нас це не торкнеться або нам дасться малою жертвою.
Перемир’я з Росією приведуть до ще більшої війни. Тому я вважаю взагалі, що потрібно готувати все населення до спротиву, до того, щоб воювати розумно і технологічно. І, повір, це можна робити абсолютно всюди.
Ми з командою волонтерів готові за це взятися і зробити так, щоб як мінімум у кожній області 10–20 тисяч людей вміли воювати наземними роботами, повітряними роботами, розуміли програмне забезпечення, зв’язок.
– Наскільки я розумію, ви про це казали в Міністерстві оборони і на зустрічі з президентом?
– Я повторила одну просту тезу: є єдиний процес, який нам допоможе – це технологічна мілітаризація в суспільстві. Це означає, що кожен у племені повинен вміти виготовляти або застосовувати технології для захисту себе і свого племені. Щоб не людина йшла вперед, у розвідку, а летів дрон або наземний дрон робив вогневе прикриття, мінування, розмінування, логістику тощо.
Я вже казала про найгірший сценарій, а тепер давай перейдемо до найкращого сценарію.
Люди без критичного мислення точно почнуть кидатися брудом у коментарях, але найкращий сценарій (як би це зараз десакралізовано не звучало, але треба говорити правду) – це не кордони 1991-го року станом на сьогодні. Про це треба забувати.
Це може стати нашою реальністю, але при хорошому прогнозі – це роки. Ми не відмовляємося від своєї землі, не відмовляємося від Криму й Донбасу. Але ми повинні прибрати навіть із суспільної дискусії історію про те, що це має відбутися через рік. Це відбудеться через роки при хорошому прогнозі і при правильній, дуже комплексній підготовці.
Зараз найкращий сценарій – це стати в активну оборону, вибудувати 30–40 кілометрів ешелонованої, фортифікованої, замінованої смуги абсолютно по всій лінії.
[BANNER3]
– Це те, що називається стабілізувати фронт?
– Навіть не думати: «А як же ми втратимо стільки квадратних кілометрів полів, аграрного сектору?». Всю цю дурню викинути з голови.
Можна вчитися у ворога, в них ешелонована оборона в 7, 8 іноді 10 рядів. Вкладатися в це.
І патрулюватися ця територія має насамперед технологіями: ударні дрони, наземні дрони мають відпрацьовувати там, де відбувається якийсь найменший рух.
Це величезний ресурс, але це єдиний вихід зупинити орду і не дозволяти їй прориватися далі вглиб.
Війна зароджується не в Донецькій області і не в Курську. Війна зароджується глибоко на території Росії: на танкових заводах, ремонтних підприємствах, їхніх науково-інженерних центрах. Туди треба бити і весь цей ресурс випалювати.
Нам потрібна своя ракетна програма серйозна, і ми тільки-тільки починаємо до цього підходити.
І третє – це однозначно переводити всю країну, все населення на історію про довгу війну, про марафон за правилами спринта і про те, що всі мають бути готові. Діти з 5–6 класу мають вже вчити програмування, робототехніку, розуміти основи зв’язку і так далі.
Не тому, що я хочу, щоб наші діти воювали. Якраз тому, що війна почалася в 2014-му і зараз ті, кому було 12–14 років, вони вже воюють. І вони були не готові.
«У нас якщо командира хочуть позбутися з посади, йому дають підвищення»
– Якщо говорити зараз із військовими, які перебувають на фронті, вони всі скаржаться, що немає людей, немає піхоти. Як зараз державі, країні вирішувати це питання?
Люди не хочуть іти воювати, в нас великий відсоток СЗЧ, втрати… Минулого тижня був скандал із тим, що переводять бойових медиків у піхоту, мобільно-вогневі групи.
Що робити з тим, що людей катастрофічно не вистачає?
– Можна як мінімум зараз зробити три конкретні кроки. Перше – це спростити переведення всередині армії. Це дійсно дасть можливість випустити пар і показати якесь людське ставлення всередині армії до людей.
Найбільший абсурд полягає в тому, що люди, які пішли захищати свободу, опинилися в найбільшому рабстві.
Це треба робити розумно. Щоб не було, що вся бригада в один момент перевелася в іншу бригаду і, як представники Генштабу нам пояснювали, у нас буде дірка у фронті.
Але, з іншого боку, якщо від цього командира всі йдуть, напевно, це питання до командира. І, можливо, це сигнал поміняти командира.
Друге – це мобільність всередині самої вертикалі. Якщо людина в керівництві підрозділу провалила свої задачі, то ми точно повинні переглянути її участь.
І не повинно бути, що з високої посади йдуть тільки на підвищення. У нас якщо хочуть позбутися людини з посади, їй дають підвищення, щоб вона не судилася. Або ВЛК – і на пенсію.
Таким чином у нас купа чоловіків призовного віку у званні полковників, підполковників, генералів зараз на хорошій пенсії за наші податки. Я вважаю, що справедливо було б так: якщо ти не справився із задачами, значить, ідеш вниз, і ти можеш бути комвзвода або просто звичайним піхотинцем.
Я вважаю, що треба забезпечити мобільність і всередині підрозділів. Що мається на увазі? Приходить умовний Андрій Оністрат. Він працював у банківській сфері, управляв великими командами людей. Але він приходить ким? Сержантом чи лейтенантом.
Десятки тисяч таких людей армія отримала просто так. Вони стояли під військкоматами, класні управлінці, класні економісти, дуже хороші бізнесмени і так далі. Вони пішли добровільно – армія би їх ніколи в житті так не отримала.
Цей ресурс людей потрібно використовувати раціонально, бо управління бригадою насправді – це управління великою командою. Комбриг – це СЕО великої компанії. Якщо в нього 3–5 тисяч людей, то в його розпорядженні під 10 мільярдів гривень, якщо ще й техніку порахувати.
Логіка війни – це та сама логіка бізнесу.
– І математики.
– Ти в бізнесі завжди керуєшся логікою прибутку. На війні це теж логіка прибутку.
Я зараз скажу, напевно, дуже цинічні речі, але якщо ти витратив 100 солдатів і кілька одиниць техніки, але при цьому вбив у 5 разів більше ворога і в нього в 5 разів більше техніки, це все калькулюється в грошах – ти в плюсі.
А якщо ти витратив тисячу своїх солдатів, а при цьому загинуло всього 100 одиниць ворога, і в нього в рази менше техніки – ти пішов у мінус.
І третє, що б я зробила, задовольнила б запит суспільства і армії на справедливість. Треба давати людям відпочити. Тобто одні й ті ж самі люди тягнуть тягар війни весь цей час. Тому я би робила як мінімум кілька тижнів, а то й місяць відпустки хоча б раз на 3–4 місяці.
Таким чином ротаційним принципом, не тільки я чи моя посестра служимо весь час – служить весь час її чоловік, а троє інших відпочивають. Давайте спочатку ці служать якийсь час, потім ці прийшли на пару місяців, потім ротаційно служити тощо.
Якщо продумати систему правильно, щоб не обвалити (фронт), завести у цифрове поле, продумати черговість, це абсолютно реалістично.
І тоді не буде суїцидів, розлучень, такого відсотка СЗЧ. Тому що люди будуть мати можливість приїхати, навіть просто обійняти своїх дітей, побути зі своєю сім’єю, сходити в кіно, піти до лікаря перевіритися.
[BANNER4]
– Чи готова вертикаль до ухвалення таких рішень? Тому що вертикаль зараз готова брехати, паплюжити факти, захищати одне одного, але триматися далі.
Це те, що ти чуєш майже від усіх військових з різних бригад. Я не хочу узагальнювати: є різні бригади, є дуже класні й круті, де є планування, на першому місці – збереження життя людей.
Але ти прекрасно знаєш, які ситуації є в деяких бригадах, коли просто малюють правильну картинку при тому, що вона жахлива.
– Як змінити неефективну систему управління? Зараз я скажу, і це буде, напевно, сприйматися як якась космонавтика, форма міського божевілля. Я ставлюся до людей як до роботів. У мене є професійна деформація за ці 10 років.
І я вважаю, що єдиний спосіб ефективно застосовувати ресурс, це його цифровізувати. Кожен з нас має свої тактико-технічні характеристики. Ти маєш ТТХ управляти великою командою журналістів. Але чогось ти робити не можеш. От, наприклад, таблички Excel любиш?
– Ненавиджу.
– От. Якщо ми тобі це накинемо, в тебе не буде виходити.
У нас хороші інженери стають поганими мінометниками, у нас хороші водії і механіки стають поганими снайперами. Тобто ми застосовуємо людей не за призначенням. І ми не знаємо їхні характеристики.
Якщо подивитися на людину як на робота, то ми маємо своє ТТХ. Ти ж роботом-пилососом не ореш поле? А роботом, який може оросити поля, ти ж не вариш борщ.
– Це те, що називається людський капітал і його використання.
– Але як нам його найкраще застосувати?
– Провести аудит, напевно?
– Описати кожного робота. Уяви собі, якщо на Ставці верховного головнокомандувача буде така цифрова панель. І коли там стоїть питання, цю людину поставити комбригом чи цю, то можна буде відкрити пальцем цифрову картку і побачити кадрову історію людини. Яка буде складатися на основі того, який люди навколо неї дають на цю людину фідбек.
Ми ж оцінюємо доставщика піци і водія «Uber» чи кав’ярню. Великі дані не брешуть. Якщо ти бачиш оцінку 4,9 в кав’ярні, і там 6 тисяч відгуків, скоріше всього там буде реально класна кава. Так само і тут.
Це єдиний спосіб насправді приймати рішення розумно, не на емоціях, не тому, що десь є соціальні зв’язки, не тому, що хтось із кимось весілля разом святкував.
[BANNER5]
«Міністерство останньої спроби»
– На початку вересня на «Українській правді» вийшов ваш матеріал про «Міністерство хаосу». Зараз ми з тобою зустрічаємося на початку листопада. Щось змінилося в міністерстві з того часу? Як би ти зараз назвала Міноборони?
– Міністерство останньої спроби, напевно (посміхається).
Такі матеріали не для того ж, щоб дошкуляти комусь чи мститися комусь.
– Дуже часто герої матеріалів саме так їх сприймають.
– Дехто сприймає. Мало в нас насправді людей високого рівня, які можуть достойно сприймати критику і після цього заходити в якийсь діалог, не тримаючи камінь за пазухою.
Ми би могли собі дозволити такий темп роботи, хай навіть у 2017, 2019 чи 2020 році, але точно не зараз, коли настільки активна фаза війни.
Цікаво, що багато міністрів і велика частина його ж (міністра оборони Рустема Умєрова – УП) заступників говорили мені: нарешті хтось це сказав, нарешті хтось набрався сміливості й реально показав ці проблеми.
Я дуже сподіваюся, що воно допомогло мати таку збалансовану картину для нашого військово-політичного керівництва. Іноді хтось має перший сказати, що король голий, грубо кажучи, і що в нас дуже серйозні проблеми в Міністерстві оборони.
І я так розумію, що впирається питання передусім у пошук альтернативи. Тобто хто буде тією людиною, яка теоретично би могла змінити Умєрова.
– Яка людина потрібна, з твоєї точки зору, зараз міністерству?
– Ти знаєш, я сказала якось на цих високих зустрічах, що був час, коли нам достатньо було просто розумних людей на відповідних посадах у секторі безпеки й оборони. Це умовні 1990-ті і початок 2000-х.
Потім, після початку війни 2014 року, нам потрібні були вже талановиті люди на високих посадах у секторі безпеки й оборони.
Ми зараз приходимо в час, коли нам потрібні вже геніальні люди. І таких людей дуже мало. Я себе до них, наприклад, не відношу.
І я знаю, що можу, що може наша команда. В нас у команді об’єктивно блискучі, талановиті, розумні фахівці, але геніальність це дещо інше. Тому я би рухалася в сторону найперше логіки, ТТХ і попередніх досягнень.
Не піддаватися на емоції, не піддаватися на якісь знайомства, хороше ставлення, що людина може бути улесливою, говорити керівництву класні компліменти, прогинатися і так далі. Це єрунда. Я вважаю, що такі люди роблять погану службу своїм керівникам.
І я своїм завжди кажу колегам: дивіться, якщо я відчуваю себе найрозумнішою людиною в кімнаті, значить, я не в тій кімнаті.
Але історія, коли, як я кажу, апелюючи до біблійних часів, приходять в тяжкі часи лжепророки і починають лестити різним володарям і прокураторам і намагатися їх якось підкупити просто своєю лояльністю…
– Але ж ти розумієш, що на лояльності побудована вся система нинішньої влади і навряд чи це можна змінити.
– Дивися, в мене була ця одна можливість поспілкуватися з президентом. І я тоді президенту говорила абсолютно щиро і чесно те, що я думаю. В принципі, так, як я і говорила всі 10 років усім, з ким могла поспілкуватися. Депутатам, міністрам, керівникам оборонних підприємств я говорила ті речі, які я вважаю своїм обов’язком сказати.
Мені нічого не треба. я приїхала сюди після повномасштабного вторгнення. Я з 2018-го року жила в Америці, в мене все було добре, хороша управлінська позиція, якась така класика: сім’я, дім, багато подорожей і все гаразд.
І якщо в 2014-му я об’єктивно пішла за свій народ, я була студенткою Могилянки, я вірила, що маю добровольцем піти і це зробити для своїх людей, то в 2022-му я повернулася не за свій народ.
– За себе?
– В першу чергу за себе. Я так само люблю українців і українцями я називаю всіх нас, незалежно від віри, статі, освіти, кольору шкіри. Українці зараз – це люди, людяність.
Тому я президенту говорю правду. Була можливість сказати в очі – я йому сказала: якщо потонемо, то потонемо ми всі. А він мені відповів, що хоче тут жити.
– А ти готова, наприклад, піти працювати в Міністерство оборони?
– Не готова не тому, що хочу стояти в білому пальті або боюся брати якусь відповідальність на себе. Не готова, тому що я вважаю, що я ефективна там, де я є.
Було б мені ледь за 20, може, в мене була б така амбіція, кар’єра, табличка з позолотою на дверях, зручне крісло. Я вважаю, що це величезна відповідальність під час війни.
Наша команда Victory Drones і Dignitas дуже багато допомагає в секторі безпеки й оборони зробити реально якихось хороших змін. Деякі речі просто зараз не можна говорити. Але, дай Боже, прийде час, коли можна буде розказати, скільки всього було зроблено під капотом позитивних реформ.
Я вважаю, що кожен під час війни має бути там, де є найефективнішим. Моє ТТХ – це поширення. Мені найкраще вдається поширювати технологічну релігію. Мені найкраще вдається засівати це технологічне поле. І ми з колегами Victory Drones реально займаємося тим, щоб втягнути в це мільйони людей, щоб мільйони людей цим зацікавилися.
Ми жартували, коли створювали народне FPV, що тут, як у наркоманів – важлива перша доза. Людина склала свій перший дрон – вау.
Читайте також: На власному досвіді. Як я збирала і тестувала дрон
– Скільки зараз складають дронів за програмою «Народне FPV?
– Передається якась тисяча дронів. Це, я вважаю, небагато. Важливіше відбулося інше: ми зняли блоки в людей у голові.
Люди думають, що це щось суперскладне. Я постійно наводжу свій приклад: я – безнадійний гуманітарій, у мене історична освіта, я до 2014 року взагалі не думала, що буду займатися чимось подібним.
Але я літала три роки на фронті на дронах. Я з колегами запустила першу технологічну підготовку в країні ще в 2014 році – ми вчили армію літати на безпілотних літаках. Я сама літаю на пілотованих літаках. Літала, поки небо було відкрите.
Я дуже хочу, щоб моє плем’я вижило, я дуже хочу зберегти своїх українців, я хочу, щоб люди полюбили це так само, як я. Як інструмент. Коли ти дроном за 300 баксів – навіть 10 таких дронів – спалюєш російський танк за два мільйони, і наслідки його роботи на сотні мільйонів…
Нам потрібно швидше знищувати їхні танки і постійно думати про роботу з причинами, а не з наслідками. Бо наслідки – це операції, протези, виплати сім’ям загиблих, відновлення, відбудови…
– І зламані життя.
– А ми повинні думати про роботу з причинами. У нас ресурсу значно менше, давайте вкладатися саме в роботу з причинами. Давайте воювати розумно. І тоді ми в цій битві Давида проти Голіафа переможемо.
Севгіль Мусаєва, УП