Комбат «Свободи» Кузик: Путін увійде в історію як чортисько, у якого вся морда в крові мирних людей

Сіверський напрямок – один із небагатьох, де ворогу не вдається розвивати суттєвий успіх.

Серед підрозділів, які тримають оборону на цій ділянці фронту – 4-а бригада Національної гвардії України «Рубіж», у складі якої воює батальйон «Свобода» на чолі з підполковником Петром Кузиком.

Очільник київського осередку партії «Свобода» в перший день вторгнення разом зі своїми побратимами пішов захищати Київщину.

Після закінчення київської кампанії Генштаб перекинув свободівців на Рубіжне. На той момент місто перетворилося на руїни та було практично втрачене.

За словами Кузика, саме там його батальйон отримав перший досвід бою в круговому оточенні й залишав Рубіжне одним із останніх. Після того «Свобода» брала участь у бахмутській кампанії. Падіння міста розділило напрямок на три фронти – Торецький, Краматорський і Сіверський.

У грудні 2024-го ворог наростив кількість атак, але українським військам вдається стримувати натиск. У яких умовах працюють українські військові і з якими проблемами стикаються, говоримо з комбатом «Свободи» Кузиком.

Нижче – скорочена версія інтерв’ю. Повну дивіться на YouTube «Української правди«.

– Останні півтора року ви на Сіверському напрямку, куди зараз ідуть численні атаки росіян. Як оцінюєте перспективи на своїй ділянці?

– Дуже важкі. Оцінювати перспективи на війні – вкрай невдячна історія, тому що аналітика бою передбачає розглядання найгіршого сценарію, а потім уже по ієрархії розвиток інших сценаріїв. 

Все залежить від кількості боєкомплекту, засобів ураження, злагодженості підрозділів. 

Тобто, іншими словами, зарікатися і пафосно казати: «Не віддамо, не відступимо», – бажання таке є, величезне, але я ж пам’ятаю перші бої на сході України після Київщини, коли ми поїхали в Рубіжне, було таке стійке бажання за будь що утримати, всіх окупантів повбивати. 

Але війна диктує свої правила. Ми не відступали, результатом чого було те, що ворог не міг пробитися через основний напрямок – якщо про Рубіжне згадувати. Ворог обійшов по флангах, протиснув підрозділи по флангах, і ми опинилися в круговому оточенні і здобували досвід виходу з нього. 

Після цього працювали в Сіверськодонецьку, де навіть рухалися вперед. Але ворог набагато переважає у засобах зброї, кількості танків, живої сили. Ми виходили одними з останніх. Мостів уже не було, майже вплав, через троси, через плоти. Прикривали тих, хто перший відходив.

[BANNER1]

Потім був Бахмут. Так само здавалося, що Бахмут ми можемо втримати, тому що там була сконцентрована (на відміну від попередніх міст) вогнева міць українських Збройних сил. Там уже була серйозна робота нашої артилерії, протитанкові засоби, підрозділи стояли там стоякові, даруйте за цей термін. Здавалося, що ворог несе непоправні втрати – десятки тисяч лягло окупантів. Але все одно місто довелося залишити. 

Зараз ми так само бачимо, що ворог бере міста. Яким чином? Коли не може протиснутися в лоб, він тисне по флангах. У міській забудові, як би там не було, все-таки трохи легше нам працювати, бо є перекриття, укриття, підвали… Вони тоді застосовували тактику вогневого валу. Я пам’ятаю, Сіверськодонецьк, Рубіжне, коли будівля радянського періоду витримувала 5–6 годин, а потім перетворювалася на купу будівельного сміття. 

Кількості стволів не стає більше, кількості БК не стає більше. Мало того, що насипають зверху, час від часу, коли читаю в медіа якийсь скандал із мінами, це додає…

– Ви відчули проблему з неякісними мінами, які постачає держава?

– Звісно, на жаль…

Ворог чітко розуміє свої переваги: кількість танків, кількість стволів, кількість БК. Ми намагаємося вибивати їхню арту, вони вже не можуть застосовувати техніку вогневого валу, як це було раніше, але вогневий вплив на передню лінію піхоти – безпрецедентний, неймовірно важкий. 

Уявіть, що ваші укриття обмежені посадкою, тобто ви не можете за межі вийти. Або, що ще гірше – в полі, де на вас іде мінометний вплив, артилерійський вплив, скиди з дронів, ворожі FPV. От вони знають, що у них танків більше, ніж у нас, живої сили більше, ніж у нас, артилерії, мінометів, гаубиць – усього цього смертоносного барахла в десятки разів більше. 

Тактика їхня наступна: іде перший, другий, третій м’ясні штурми, вони маркують передню лінію, де вона точно є, і тоді туди гатять з усього. Коли вже зовсім безпрецедентні бої, КАБами могли ще додавати, це взагалі неприємна історія з незвички. 

[BANNER2]

– Тобто ще й авіація працює?

– Так точно. І нічого не залишається: або маневрувати, або «стояти будь-якою ціною». Я ненавиджу це словосполучення, бо будь-яка ціна для піхоти – це її життя, ні більше ні менше.

Тому доводиться робити пару ліній оборони, десь фальшиві позиції, десь зменшувати кількість особового складу. Але це відбивається на якості. Якщо збільшиш кількість особового складу на позиціях, цей шрапнельний дощ, злива призводить до поранень у кращому випадку, вибиває особовий склад. Якщо ти зменшуєш – вони не можуть якісно втримувати ці піхотні м’ясні хвилі.

Ми маємо прикривати нашу піхоту нашою артилерією. А в нас великий дефіцит боєкомплекту. У цьому винні, мабуть, всі по колу…

– У порівнянні з 2022–2023 роками зараз менший снарядний голод?

– Я б не сказав, що снарядний голод зменшився.

– Але в останні місяці американські поставки все одно інтенсивніші, ніж рік тому і тим більше два?

– Нехай буде так.

– Ви не відчули цього? Можливо, зброї більше на інших напрямках, на Курщині, наприклад? 

– Я б дуже хотів сподіватися, що ці поставки – не генерація позитивних новин, а воно справді йде на більш потужні напрямки, на ту ж Курщину. Дай Бог, щоб так було. 

Для тієї ділянки, де працюємо ми, по-моєму, ситуація стає ще складнішою. Навіть скажу, що раніше, в період Бахмуту, була відчутна робота нашої артилерії, серйозніший вплив був. Зараз вона зменшилася. З чим це пов’язано?

– Можливо, на Бахмуті були підтягнуті добре оснащені бригади, і це дало кумулятивний ефект? 

– Я завжди себе заспокоюю, що в такі періоди держава акумулює ударний потенціал на якісь серйозні операції. І, знаєте, дурень думкою багатіє, але воно виправдовується. Ми – піхота, штурмова піхота чи оборонна піхота – це вже залежно від задач, але ми є піхота. І поки серйозні операції плануються в генеральних штабах, ми терпимо, терпимо, перемелюємо…

Наша задача – перемелювати ворога. Перемелюємо, перемелюємо, перемелюємо, раз – Харківська операція, шикарна, безпрецедентна, яка серйозно підняла бойовий дух. 

Операцію на Курщині багато хто критикує, і я не знаю кінцевих результатів, але за своєю несподіваністю, за своїм військовим нахабством – це топоперація була. Можливо – і це мають досліджувати воєнні аналітики, – треба було різкіше звідти вертатися. Зайти, спалити всю інфраструктуру, мости, державні підприємства і відтягнутися.

А можливо, в цьому є якийсь великий сенс, який ми поки що не осягнули. Я знаю, що критикують, кажуть: краще б зброю на інші напрямки віддали. Але мені здається, за своїм нахабством, стрімкістю, розвитком – це була супероперація. Класно зроблено.

[BANNER3]

– Ви не вважаєте, що від цього почали провалюватися інші напрямки? Зокрема Покровськ, Курахове, Велика Новосілка, де ми щодня втрачаємо? 

– Мені здається, це з інших причин. І знаєте, я лише командир батальйону. 

– Розумію, у кожного своя оптика…

– Всесвіт розміром із батальйон. У мене є задача ці кілометри втримати, повбивати всіх, хто прийшов на цю територію і не відступити. Я вірю у світлі голови тих, хто планує оборону, бо якщо не довіряти воєнному керівництву, це вже махновщина буде, це ми проходили 100 років назад. 

– Бачите, як все змінюється. У 2014-у році так звані добробати сприймали як елемент певної махновщини. Окрім того, добробати ставилися дещо зверхньо до ЗСУ як до, на їхню думку, безхарактерних, а ЗСУ – до добробатів як до недостатньо професійних. У нинішній війні відмінності стерлися? 

– Я можу дозволити собі з вами не погоджуватися? Я з 2014-го року воюю. Воював у добровольчому підрозділі «Карпатська Січ», ми воювали під Донецьким аеропортом, селище Піски. Там воювали одночасно «Карпатська Січ», «Правий сектор», батальйон «Дніпро», «ОУН» – це добробати. Разом з нами воювала 93-тя бригада.

У нас були прекрасні відносини, у нас була шалена взаємоповага. Де ми брали БК? Ми брали на базі 93-ої бригади або у ворога забирали. Задачі, планування, нарізка рубежів, позицій – це все відбувалося в штабі 93-ої, потім доводилося до штабів батальйонів. І на певному піковому етапі взагалі ніхто не розділяв добробат чи не добробат. 

Потім, коли змінилася політична кон’юнктура в 2015-му році, почалася серйозна дискредитаційна кампанія спочатку добровольців, а потім узагалі всіх АТОвців. Військові так сформовані, що не можуть дозволити собі критикувати навіть політичне керівництво. Так вони навчені були всі ці десятки років, коли вони формувалися від молодших офіцерів до старших командирів. А добробати – це цивільні люди зі своєю думкою. Героїзм військових і героїзм добровольців на полі бою один і той же, він вимірюється пролитою кров’ю. 

Але доброволець свій героїзм не хоче тихенько ховати в кишені. Плюс – добровольці якраз і принесли в цю війну винахідливість, новітнє забезпечення, якого армія не знала, бо забезпечується за канонами. Добровольці збори відкривали, волонтери почали допомагати, що вивело протистояння на нову якість, так, як із дронами зараз. По сьогоднішній день 90% дронів – це волонтерська історія, на жаль. 

«Зараз піти в армію для більшості цивільного населення означає піти й померти. Це не так»

– Що з новин вас вразило в 2024-у році? Є топ-3 того, що вразило і шокувало? 

– Зі свіжого – Бойко, це меганахабність. Або треба робити висновки, що якщо він сидів під кислими помідорами і зараз вийшов з риторикою Партії регіонів, йому дали гарантії і з того, і з нашого боку, що його не чіпатимуть. І, судячи з усього, так і є, тому що пальчиком йому сказали: ай-яй-яй… 

Це може свідчити, що десь запахло виборами. Щоправда, я не розумію, чому це раптом. Це нахабство і цинізм, що відверті вороги України піднімають голову. По-хорошому, щодо них треба було якісь превентивні засоби застосовувати, бо це вороги, а вони себе не просто комфортно відчувають – це частина законотворців, за законами яких я маю жити. 

Вони ще і відбудовують ту стару лінію, за старими наративами Медведчука. Це так різануло. 

Дуже сильно б’ють по моральному стану корупційні скандали, неймовірно. Просто руки опускаються у бійців, у всіх. 

Дуже неприємно здивував своєю безсуб’єктністю загалом, своєю діяльністю український парламент.

За виключенням, мабуть, одного – двох, не більше, депутатів нормальних, це просто кодло невігласів. Це найбільш несуб’єктний, нерозумний, непідготовлений парламентський склад, який був за всю історію України. І він, мабуть, найбільше шкодить Україні, навіть порівнюючи з парламентом, де була більшість комуністів, регіоналів.

Дуже розчаровують профільні чиновники. Такі, як Міноборони, від яких залежить життя бійців. Від їхньої роботи, закупівель, вчасних поставок зброї. Такої безучасності в обороні країни я не очікував. 

Коли виходить чиновник, всі без винятку кажуть: треба берегти солдата, найбільша цінність – це солдат. Але, щоб слова твої були правдою, треба купити РЕБ, який прикриє військового від ворожого дрона. Треба закупити артилерійські системи, які прикриють його від ворожої арти, треба міни надати, дрони, які дозволять дистанційно вражати противника. Тактика відома, дієва, і вона реально працює. Забезпечте військо – і у вас не буде проблем і з кадровим набором, бо люди будуть іти вбивати за Україну, а не помирати.

Зараз піти в армію для більшості цивільного населення означає піти й померти. Це не так, реально не так. Але переконувати я їх не буду, бо держава, на жаль, руками невігласів, колаборантів, саботажників, корупціонерів – продовжуємо далі список – робить все, щоб створити такий імідж. 

[BANNER4]

– Вас дратує питання: коли вже там закінчиться?

– Б’є молотком у голову.

– Зараз вся країна і не тільки наша країна, а і Сполучені Штати, і Європа, перебуває під гіпнозом можливості перемир’я…

– Бо люди хочуть вірити в хороше.

– Вірять, що будуть вибори… Як воно виглядає звідти, з Сіверська?

– Війна не зупиниться. Люди хочуть вірити в хороші новини: що прийде Трамп, зачарує всіх, зупинить війну, розведе. 

На жаль, ситуація наступна: станом на зараз ворог має наступальний потенціал і має успіхи в наступі. Втрати, які він несе, не такі критичні для нього. Відповідно, вони будуть іти вбивати, лізти сюди, допоки їх не зупинять. 

На жаль, можливі якісь тимчасові замирення, які принесуть велику шкоду Україні. Саме час на перемир’я дасть Росії оговтатися від тих втрат, які вони понесли зараз, переозброїтися на формат новітньої війни, бо вони все-таки трохи відстають у розвитку, спланувати, зробити роботу над помилками. А ми в цей час не будемо працювати над недоліками. 

«Поки Путіну приносять умовно хороші новини з фронту, росіяни лізтимуть далі»

– У 2022-му відбулося колосальне єднання цивільних, військових, волонтерів… 

– Було створення нації, тому що люди відчули несправедливість цієї війни. І реально навіть без політичних підказок відчули: пре ворог, пре зло, і треба рятувати. Я бачив шляхетність в очах усіх людей і що вони готові битися зі злом. 

– Повториться те саме, якщо раптом настане мир, а умовно за пів року Росія знову нападе?

– Не впевнений.

Росія, працюючи над помилками, їх не буде повторювати. 

Вони вкинуть сюди стільки медійної отрути через свої релігійні секти, через свої канали впливу, через своїх, даруйте за застаріле поняття, ЛОМів, через своїх упирів, через їхні приховані медіаканали, через явні медіаканали, вони настільки підготують ґрунт до вторгнення…

Минуле вторгнення було сплановане ними якісно, але на хибних даних. Тобто вони були заручниками своєї світоуяви, що хохли – меншовартісні, ми максимум можемо гопак потанцювати, вареників поїсти, горілки випити і заспівати.

А виявилося, що вони зв’язалися з нацією воїнів. Виявилося, що вони отримали тягла. Виявилося, що українці воюють краще, ніж вони. І вони це все пропрацювали.

Вони беруть кількістю. І зараз їхня кількість передавлює нашу якість. Не знімаю всіх недоліків забезпечення, дебілізму наших, але вони все роблять правильно як машина, яка вторгається. 

І якщо, не дай Бог, буде в них пауза і час вибудувати нову систему вторгнення, вони це будуть робити абсолютно грамотно, бо вони вміють працювати, на відміну від нас. 

Ми більш емпатійні, більш емоційні, більш гуманні. Вони дуже цинічні. Ну, зло як зло. Їх захопила темна сторона, щоб не називати релігійними категоріями, і ці чорти зараз – без перебільшення чорти – лізуть з усім характером демонічного чорта. Вони цинічні, кровожерливі, підступні. 

І будуть наступати з готових плацдармів, на які піде, не дай Бог, наша влада на поступки. Вони не будуть іти з Білорусі довгими колонами, як це було раніше. Вони будуть іти через захоплену ними територію України, із загонами мобілізованих на цих територіях українців, підготовлених і так далі.

Це проблема насправді. Як її обійти? Я не заздрю зараз нашим можновладцям, якщо вони це бачать і розуміють. 

[BANNER5]

Сподіваюся, вони це бачать і вони це розуміють. 

По-людськи я розумію, що все суспільство дуже втомилося від війни, від економічного стану, до якого ця війна призводить, від ракет. Та і солдати втомилися, неймовірно втомилися. Просто, знову ж кажу, слід розуміти, що нам дасть це перемир’я. 

Якщо ми використаємо цю передишку, озброїмося, закопаємося, забетонуємо лінії оборони, замінуємо все перед собою і будемо суперозброєні чекати на ворога або готувати свої несподівані наступи – я згоден на таке перемир’я.

А якщо ми витратимо цей час на інтриги, вибори, компромати – поділ суспільства поглибиться, як це було після АТО? 

– До чого готуватися українцям 2025 року – буде перемир’я і вибори чи продовження війни?

– Прогнозувати, що буде, – це бути трошки Арестовичем. Ініціатором цієї війни був не Трамп, не наша держава з будь-яким президентом. Її захотів Путін – старий божевільний шмат лайна, який захотів таким чином увійти в історію. 

Він увійде в історію як чортисько, у якого вся морда в крові мирних людей. Він мріяв бути новим Наполеоном чи Петром І-м, таким собі збирачем земель Радянського Союзу. Він хоче цієї війни. 

Мені навіть здається, що він розуміє, що воно іде зовсім не туди, куди би мало іти, але вийти з цієї війни він уже не може. На яких умовах? Повернути нам усі захоплені території? Це крах для нього. Віддати їм свої території? Це крах для нас, ми не можемо. Куди? Ми віддамо, а він далі буде лізти і далі. 

Забрати території ми об’єктивно не можемо зараз. Наступальний потенціал у них є, поки йому, Путіну, приносять умовно хороші новини з фронту, вони будуть лізти.

Тобто в цій системі координат наша робота – намагатися максимально нищити, нищити, нищити, допоки це не стане детонатором, як медики кажуть – катарсисом для них. А цей момент настане. 

Тобто вони не зможуть дійти до Львова, не отримавши таких втрат, які розвалять Росію. І до них це доходить. Тому зараз розмови йдуть про цю лінію. Вони зможуть захопити Київ, але якщо кияни будуть боронитися так рішуче, як минулого разу, ворог зазнає втрат, від яких Росія розвалиться. Це очевидні речі.

Тобто їхній рух вперед стає все дорожче для них. 

Поки що цей запас антилюдяності чи намагання не помічати, що вони на фарш пускають свій народ, у них ще є. Але настане той момент, коли воно буде уже впливати на стабільність і життєздатність самої Росії. І наша робота – прискорити цей момент. Наша – це всіх воєнних.

Дасть Бог, намолотимо.

Тетяна Даниленко, УП