Найбільша цінність будь-якої країни – люди. Саме вони формують її культуру, впливають на її історію, сприяють її розвитку та боронять її.
Україні пощастило: в неї є безліч тих, хто кожного дня робить неймовірні та дуже важливі речі. Хтось – маленькі, а хтось – великі. Але всі вони однаково цінні. Особливо зараз, коли на кону – так багато.
Від моменту першого ефіру «Вечора Середи» я намагаюся знайомити вас, читачів і глядачів «Української правди», з такими людьми. Усі вони дуже різні: хтось вже добре відомий вам, а когось ви бачите і чуєте вперше.
У 2024 році мені вдалося розповісти 44 такі історії. Кожна з них для мене як авторки проєкту цінна та важлива, тож обрати лише кілька розмов для цього підсумкового матеріалу виявилось геть не простим завданням.
Цього року серед героїв і героїнь «Вечора Середи» були дуже різні люди: військові, ветерани, добровольці, журналісти, митці, дипломати, спортсмени, історики, блогери, колишні й нинішні політики, волонтери, громадські діячі…
Нижче – п’ять історій тих, хто змінився сам і змінює Україну. Усі випуски «Вечора Середи» шукайте тут.
Софія Безверха. «Ластівка, що повернулась у своє гніздо»
Ще не так давно ця дівчина говорила російською, дивилась російські серіали, не дуже цікавилася політикою та історією. Нині ж Софія Безверха – популярна культурна блогерка KRAPKA.KRAPKA та «амбасадорка всього українського».
«Я стільки років провела в хибному усвідомленні, що українське – це щось таке «сільське», «стрьомне», а все інше – європейське чи, прости господи, русская культура – це щось «велике». Ми маємо дуже багато всього! Просто треба це знати. І мені здається, що мені життя не вистачить, аби про це все розказати», – зізнається Софія.
[BANNER1]
Зараз у її соцмережах – тисячі підписників та мільйони переглядів і реакцій. У своїх постах та відео вона знайомить читачів зі знаковими українськими культурними діячами, забутими традиціями та автентичним українським одягом.
Як каже сама Софія, вона – «ластівка, що повернулась у своє гніздо».
Максим Філіппов. «Український націоналіст з Донбасу»
Максиму Філіппову 22. Донедавна він виступав на сцені театру. Зараз Максим – боєць 12-ої бригади спецпризначення Нацгвардії «Азов», його життя кардинально змінилося: тепер замість сцени в нього – окоп, замість акторського костюма – військова форма, замість театрального реквізиту – зброя.
«Чи є місце для творчості на війні? Це надскладно, але я знаходжу. Іноді жертвую нервами своїх побратимів», – усміхаючись, каже Максим.
Він щосили мріє повернутися на сцену і навіть у війську збирає типажі героїв для своєї «акторської валізки», щоб потім показати їх глядачеві у виставах. А ще Максим дуже хоче приїхати в деокупований Маріуполь – місто, яке стало важливою частиною його життя.
«Із найціннішого, що в мене там залишилось – портрети Тараса Шевченка та Степана Бандери, прапор України, прапор УПА і література… Портрет Бандери забрали, прапори познімали, Шевченка не чіпали. Забрали ноутбук, ще щось. Сказали, що я в розшуку. Ну, шукайте. Якщо знайдете – скажете», – іронічно каже Максим.
Він вважає стереотипи про «східняків» історичною помилкою та називає себе «українським націоналістом з Донбасу».
Гамлет Зіньківський. «Символ Харкова»
Гамлет Зіньківський – один із найвідоміших стріт-артистів України.
Його ім’я таке ж оригінальне, як і його роботи, які можна знайти на вулицях українських міст: чорно-білі малюнки з лаконічно-філософськими написами не лише привертають увагу перехожих, але й змушують їх задуматись над питаннями буття.
«Найкрутіша і найцінніша реакція для мене була в 2022-му, коли військові зупинялися на своїх пікапах і виходили, щоб мені подякувати. А я ж розумію, звідки вони приїхали… І ось саме їхня реакція переконувала мене, що треба в порожньому місті продовжувати малювати», – пояснює митець.
Під час повномасштабної війни він залишається в Харкові. Працює під обстрілами. Частину малюнків створив у деокупованих містах. Один із них – напис «Живі. Контужені. Щасливі» – на зруйнованому мості в Куп’янську, що на Харківщині.
[BANNER2]
«Мені не подобається, коли мене називають «харківський Бенксі», але людям так зрозуміліше. Для когось я – символ Харкова, для когось – мразота, що псує стіни», – усміхається Гамлет.
Він називає Харків своєю галереєю, а себе – «маляром свого міста».
Чіча. «Вы попали в «Kraken», с*ки!»
Ще якихось два роки тому Чіча взагалі не планував ставати військовим. Зараз же він – командир штурмової роти SA Company спецпідрозділу ГУР МО «Kraken». За його плечима низка серйозних і складних штурмів.
«Я своїй мамі розповідав, що служу, але де я, ніхто не знав. Знав тільки мій дядько. Але коли ми звільнили Балаклію, хтось зняв кадр, де я сиджу на якомусь камені біля адміністрації, коли вибігали цивільні обійматися. Так мама і дізналася з новин, що я – у ГУР», – пригадує Чіча.
Він – автор легендарної фрази: «Вы попали в «Kraken», с*ки!». Такими словами Чіча вітав полонених російських солдатів у Новоселівському під час Харківського контрнаступу.
Тоді ж він звільняв і своє рідне місто Куп’янськ. Згадуючи той день, усміхається. Каже: «Це було кайфово!»
Чіча – російськомовний, але давати інтерв’ю українською для нього – принципова позиція: «Молодь повинна бачити, що у держави є своя власна мова, яка в пріоритеті над усіма іншими».
Тарас Іщик. «Головний бренд-дизайнер ЗСУ»
Тарас Іщик – той, хто змінив вигляд Збройних сил України, зробивши їх стильними та впізнаваними.
Завдяки йому в ЗСУ з’явились сучасні графічні символи та шрифт, які, з одного боку, формують новий образ українського війська, а з іншого – зберігають його історію.
«Інформаційна боротьба дуже важлива, і там, де не працюємо ми, працює ворог. Інформаційне середовище – велике і хаотичне. Певні меседжі можна відкласти у свідомості людей саме за рахунок графіки, символів, тексту, тому нам було важливо знайти те, завдяки чому ЗСУ зможуть вирізнятися», – пояснює Іщик.
[BANNER3]
Ще в грудні 2021 року він приєднався до лав ТРО та опинився в резерві Збройних сил, а з початком великої війни заступив на повноцінну військову службу.
За посадою Іщик – «начальник складу зв’язку». Втім, по факту – головний бренд-дизайнер ЗСУ, який, зокрема, створив власний візуальний стиль для головнокомандувача Валерія Залужного.
Софія Середа, УП