З грудня минулого року в парламенті вчергове активно обговорюється необхідність скасування так званих «правок Лозового».
Прийняття цих норм у 2017 році спричинило чимало шкоди кримінальному процесу та ефективності правосуддя. З того часу парламент чи не щороку частково скасовує якусь частину цих норм. За весь цей час дискусія навколо правок обросла міфами та численними упередженнями, які варто детально розібрати.
Зараз головна суперечка точиться саме навколо того, як і хто повинен продовжувати строк досудового розслідування після повідомлення особі про підозру. Кримінальний процесуальний кодекс (КПК) встановлює максимальний або граничний строк для слідства після підозри в тяжких та особливо тяжких злочинах – це 12 місяців. Цей строк неможливо продовжувати жодним чином. Але в межах 12 місяців існують внутрішні строки, які треба продовжувати за наявності підстав та необхідності.
Отже, за законом після підозри слідчий та прокурор мають 2 місяці, аби дорозслідувати справу. Якщо цього строку недостатньо, то керівник прокуратури самостійно може продовжити цей строк до 3 місяців (тобто +1 місяць до двох місяців, згаданих вище). Якщо ж потрібно більше часу, то наступні продовження до 6 та до 12 місяців зараз здійснюються виключно за рішенням слідчого судді. До запровадження «правок Лозового» у 2017-му строк до 6 та до 12 місяців (але не більше ніж 12 місяців загалом) міг продовжити керівник органу прокуратури. Саме такий порядок щодо продовження строку керівником прокуратури і доцільно повернути в кримінальний процес, прибравши нарешті з кодексу і цю частину «правок Лозового».
Лише один із поданих законопроєктів наразі в парламент скасовує правки Лозового повноцінно та повертає механізм продовження строку слідства прокурором. Це проєкт 12367-3, поданий Давидом Арахамією та іншими депутатами.
Чому продовжувати строки досудового розслідування має саме прокурор?
Початково в КПК це повноваження було за прокурором з тієї причини, що саме на прокурора покладено процесуальне керівництво справою. Отже, лише прокурор може визначити порядок слідчих дій та їхню етапність, достатність доказів для підозри та обвинувачення тощо. У ході досудового розслідування прокурор здійснює нагляд за дотриманням законів та надалі підтримує публічне обвинувачення в суді. Якщо підсумувати: саме прокурор будує справу, відповідає за законність доказів та в підсумку відстоює зібрані докази та аргументи в суді.
Саме через цю відповідальність за прокурорами вищого рівня і було закріплено продовження строків, бо це щонайменше дозволяє планувати слідчі дії, заходи і стратегію побудови справи. Продовження строку прокурором є логічним продовженням його ролі у справі.
Часто саме після підозри прокурор отримує багато додаткових доказів, співучасники йдуть на співпрацю, з’являються нові факти, які потребують численних заходів і дій з їх перевірки чи документування. І це ще одна причина залишити саме за прокурором можливість менеджменту регламентованим законом строком.
Чому недоцільно і неефективно віддавати продовження строків на розсуд слідчого судді?
По-перше, згідно з вимогами та логікою закону слідчий суддя має «зануритись» у справу і детально дослідити, чи дійсно стороні обвинувачення потрібен додатковий час на слідчі дії і заходи, чи потрібні такі заходи взагалі, чи мають вони сенс. У підсумку, суддя має зрозуміти стратегію прокурора у справі і дати «зелене світло» на її продовження.
Але для того, щоб зробити це об’єктивно суддя має ретельно поринути у стратегію прокурора, вивчити кожен шматочок справи, зрозуміти, чи виправдані дії прокурора. Це величезний за обсягом процес і навантаження, особливо в багатотомних корупційних та економічних справах, на який у слідчих суддів обʼєктивно не має часу. Надавши це повноваження слідчим суддям свого часу, їх у великій мірі перевантажили, оскільки у більшості справ доводиться розглядати питання продовження строків кілька разів. Слідчі судді на практиці переважно не роблять це настільки ретельно, як задумав законодавець, щонайменше через велику завантаженість. Натомість підходять до такого дослідження дуже формально.
Врешті, судовий контроль саме за строками може шкодити процесу і справам. Слухання щодо продовження строків досудового розслідування у таких справах відбувається у відкритому засіданні за участі сторони захисту. Тому прокурор і слідчий, обґрунтовуючи своє прохання продовжити строк, змушені фактично розкрити свою стратегію і заплановані дії перед стороною захисту задовго до відкриття їй матеріалів справи після передачі до суду. Якщо ж прокурор не хоче розкривати публічно повну стратегію, то має замовчувати частину плану, і тоді клопотання про продовження досудового розслідування може виглядати менш обґрунтованим. Це зовсім не сприяє ефективності слідства і незворотньому притягненню винних до відповідальності.
Чому продовження строків досудового розслідування суддями стає інструментом для уникнення відповідальності?
Якщо суддя з різних мотивів хоче зупинити певну кримінальну справу, у нього для цього є простий спосіб – безпідставно відмовити прокурору у продовженні строку розслідування. В такому разі всі заплановані слідчі дії просто не проводяться і розслідування завершується. Ще гірше, якщо слідчий та прокурор звертаються до суду завчасно, детально обґрунтовують необхідність продовження строку, але отримують раптову відмову в останній день строку наприкінці робочого дня. За цих обставин треба швидко прийняти рішення: або завершити слідство і потім скерувати недопрацьовану справу в суд, або просто її закрити. І те, і інше – відповідальність прокурора, проте рішення за нього вже прийняв слідчий суддя і це рішення неможливо оскаржити. Навіть якщо склад злочину очевидний.
У більшості випадків суддя має ретельно обгрунтувати своє рішення щодо продовження запобіжного заходу чи арешту майна. Тоді як при продовженні строку досудового розслідування чи відмові у цьому суддя наділений надмірною дискрецією. Адже при наявності багатьох доказів відмовити в запобіжному заході чи визнати підозру необґрунтованою дуже важко. Але набагато простіше за бажання злити справу – просто через три місяці відмовивши у продовженні строку.
У практиці НАБУ, САП та ВАКС, на жаль, вже є низка прикладів, коли у корупційних справах все відбувалося саме так. Тож, якщо механізм продовження строку не буде змінений найближчим часом, саме він стане основним інструментом для спроб зриву і злиття проваджень ТОП корупції.
Нагадаємо, що свого часу саме цим механізмом скористалися для закриття провадження щодо заступника керівника Офісу Президента Олега Татарова. Тоді Шевченківський суд банально відмовився продовжувати строк слідства, і справу врешті закрили.
Аналогічно, слідчі судді ВАКС відмовляли прокурорам в продовженні строків розслідування щодо скандального ексголови ОАСКу Вовка та його спільників-суддів.
Подібним чином в останній момент слідчі судді відмовлялись продовжувати строк слідства в справі про організацію схем зі створення штучних заборгованостей, внаслідок яких було завдано збитків державним хлібозаготівельним підприємствам на 70 млн грн.
Те саме – у справі ексголови Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області Миколи Шмаюна про завдання понад 7,8 млн грн збитків при закупівлі нерухомості для потреб села.
Варто також згадати відмову слідчого судді продовжувати строк досудового розслідування в справі Максима Микитася про ймовірне заволодіння 312 млн грн під час будівництва складів Міноборони. Тоді суддя затягнув розгляд справи, а потім за лічені дні до закінчення строку досудового розслідування відмовився продовжувати строк. У зв’язку з цим прокурори будуть вимушені доводити свою позицію не з усіма запланованими доказами, що буде у рази складніше.
Таким чином норма про продовження строків досудового розслідування суддями сприяє уникненню відповідальності за тяжкі корупційні злочини.
Чи не порушуватиме прокурор права підозрюваних, якщо самостійно продовжуватиме строки в межах 12 місяців?
Противники скасування поправок Лозового в цій частині часто вказують на те, що продовження строків суддями – це судовий контроль, особливо актуальний у випадках зловживань з боку прокурора і слідчого та затягування справ. Проте вище ми вже пояснили, що, по-перше, продовження строку – це не властивий для слідчого судді предмет контролю і, по-друге, він не надто ефективний.
Завжди після повідомлення особі про підозру саме слідчий суддя визначає запобіжний захід і за потреби його продовжує. Під час дослідження питання щодо визначення запобіжного заходу саме слідчий суддя вирішує, чи обгрунтована підозра чи ні, тобто чи достатньо доказів на цьому етапі зібрала сторона обвинувачення. Так само, без слідчого судді не можна арештувати майно та провести більшість слідчих дій (обшуки, негласні дії та інші). Усі ці процедури в повній мірі забезпечують достатній судовий контроль за дотриманням прав підозрюваного.
Прихильники судового контролю за строками часто вказують на те, що цей вид контролю може буцімто захищати бізнес від неправомірних дій ДБР, Нацполіції чи СБУ. Проте, варто банально звернути увагу на те, що з часу впровадження правок Лозового з 2018 року скарг від бізнесу на зловживання не поменшало. І якщо згадати будь-які гучні кейси тиску на бізнес, то дуже важко віднайти випадки, коли судовий контроль за строками якось допоміг підприємцям. Причина дуже проста: якщо слідчі судді у справах незаконного тиску на бізнес так само незаконно призначають запобіжні заходи, дають дозвіл на обшуки та арешти, то звідки сподівання, що вони відмовляться продовжувати строк такого незаконного розслідування?
Якщо говорити про порушення прав підозрюваних і обвинувачених в корупційних справах, то на практиці останні навпаки часто штучними методами самі максимально затягують судовий розгляд і мають на це сто способів: не з’являються захисники, подають десятки необґрунтованих клопотань. Розгляд справ штучно так затягується на роки також завдяки парламенту, який категорично відмовляється приймати закони щодо протидії штучному затягуванню процесу. В такій ситуації обвинувачені добровільно затягують час до вироку суду користуючись тим, що строки судового розгляду законом не обмежені і зовсім не турбуються про арешти власного майна, запобіжні заходи та інші обмеження у зв’язку із перебуванням під судовим процесом. Чому тоді зависання справ в суді на роки не турбує захисників прав обвинувачених, але продовження строку розслідування прокурором до 12 місяців турбує дуже сильно.
Натомість, норма про продовження строків досудового розслідування суддями несе в собі ризик невмотивованої відмови прокурорам, яку неможливо оскаржити, внаслідок чого винні у корупційних злочинах можуть уникати відповідальності.
Чому прокурори не можуть спланувати справу так, щоб не доводилось продовжувати строки досудового розслідування?
Від противників скасування судового контролю за строками часто звучить питання про те, чому прокурор часто не встигає розслідувати справу за 2-3 місяці після підозри. Мовляв, нехай більше старається. Але це дуже далекий від реальності аргумент. Уявіть, що йдеться про хабар за певні незаконні дії, коли слідчі ретельно стежать за кожним кроком фігурантів, і останні раптово призначають зустрічі для передачі грошей. Це часто означає, що треба підготуватися до реалізації і підозри. З цього моменту строки починають невпинно «тікати», але для повноцінного результату ще потрібно провести експертизу або задокументувати сліди відмивання коштів – тобто витребувати і дослідити всі банківські транзакції. Чому це не можна було робити до підозри – банально, щоб не засвітити справу передчасно. У розслідуванні корупційно-економічних кейсів таких додаткових необхідних заходів після підозри часто десятки, і все це потребує часу.
Тобто, питання взагалі не стосується навичок планування чи тайм-менеджменту прокурорів: розслідування корупційних кримінальних справ часто потребує зміни тактики для досягнення результату, і для цього потрібен час.
***
Верховна Рада часів Зеленського вже втретє відмовляється повертати правила процесу, які мали місце до введення у дію «правок Лозового».
Перша спроба була ще у 2019 році – одразу після виборів. Тоді ініціатива йшла від самого президента, але депутати переписали відповідний законопроєкт. Коли ж справи ТОП-корупції почали «сипатися», на вимогу партнерів минулого року під час голосування реформи САП Верховна Рада скасувала лише частину «правок» у вигляді обрахунку строків слідства ДО підозри. Тоді ж депутати (понад 50 з яких зараз мають підозри в різних злочинах, або вже й вироки) так само відмовлялися скасовувати правки остаточно. Сьогодні скасувати «правки» – це вже вимога МВФ, проте парламент і далі не готовий до цього. Або готовий це зробити знову лише частково.
Олена Щербан, заступниця виконавчого директора Центру протидії корупції