Протидія дронам і комплексу національної меншовартості

«Україна вийшла в топ-5 світових виробників зброї і отримала повні гарантії безпеки від США». Звучить фантастично? Ні. Це цілком реальний сценарій. І він може бути втілений протягом найближчих років. Якщо ми не проґавимо історичний шанс.  

Я багаторазово чув тезу про те, що ми бідна країна, яка повністю залежить в усьому від волі іноземних партнерів. Чув не тільки від ворожих пропагандистів, а від цілком патріотично налаштованих українців. Росія добре постаралася, аби змусити українців вірити, що наша доля – завжди залежати від міжнародної допомоги, а стеля наших бажань – миття туалетів в Європі. І я розумію, що віками насаджуваний комплекс меншовартості швидко не побороти, проте маю до його носіїв цікаве питання.

Чому на російсько-українській війні, масштаби якої не мають аналогів у сучасній історії, ми не просимо у наших потужних та всесильних іноземних партнерів засоби РЕБ, РЕР та дрони? 

Адже це було б цілком логічно – нинішня війна базується на операціях із використанням безпілотників, коптерів та засобів протидії їм. То чому ми чекаємо від партнерів поставок снарядів і техніки, але не чекаємо, наприклад, антидронових рушниць? 

Відповідь проста. Тому, що в жодного з них немає таких сучасних дронів, РЕБів та ПЗ, які є у нас. Тому що раптом виявилося, що ми не про миття чужих туалетів, а про створення технологій, які на голову випереджають розробки НАТО. Більше того, з високою вірогідністю, невдовзі не ми в них проситимемо допомогу, а вони в нас. 

Як представник українського мілтеку, я став свідком трансформації галузі від пострадянського одоробла до впевненого конкурента для топових світових виробників військових технологій. І маю реальний шанс стати свідком того, як Україна піде далі і стане законодавцем трендів і тим, хто триматиме світову планку якості й ефективності в мілтек сфері. 

На нещодавній виставці військової продукції у Парижі я зрозумів, що представлені там «топові й найновітніші» антидронові прилади західних виробників технологічно актуальні станом десь на 2020-21 роки. Для нашої війни вони вже зараз є застарілими. При цьому наша українська розробка для аеророзвідки, яка виявляє абсолютно всі типи БПЛА в радіусі 20-25 км, є швидшою від американського аналога в 54 рази. Скидається на те, що лише українські розробники наразі дійсно знають, що робити із великою дроновою загрозою – адже в найближчі роки саме дрони будуть відігравати вирішальну роль на всіх війнах (включно із корпоративними), в усіх конфліктах в усьому світі. 

Умови новітньої війни змінюються з нереальною швидкістю. Навіть український Генштаб робить у нас тільки точкові замовлення, бо не знає напевно, що саме буде актуальним на цій війні за пів року. Не знають цього і країни, які поки що вважаються світовими лідерами мілтеку. 

А от ми, як РЕБ-розробники, дізнаємося про це найпершими. Оскільки саме ми постійно присутні в зоні бойових дій, оскільки регулярно отримуємо від бійців фідбек по тим змінах на фронті, що стосуються сфери вживання дронів. Вивчаємо, як змінюються ворожі стратегії дронових атак, які нові частоти з’являються в їхній роботі, які нові пристрої ворог тестує просто зараз. І, коли за кілька місяців ці одиничні нові пристрої стануть масовими – ми будемо готові, і ми будемо мати РЕБи для їхньої нейтралізації. 

Ми занадто довго жили із думкою про те, що Україна – якась там аграрна країна, мало не бананова республіка, доля якої незмінно бути об’єктом світової політики, а не її об’єктом і активним учасником. Але повномасштабне вторгнення раптово показало, що навіть наша роль в агросекторі на світовому рівні недооцінена – це якщо сказати м’яко. Що десятиліття цілеспрямованого розвитку агросектора в Україні зробили з нас аграрну наддержаву, від якої, як виявилося, залежить баланс розподілу продуктів харчування в усьому світі. У нас трохи з’їхав графік відвантаження зерна, а в Африці наступила харчова криза; у нас під обстрілами аграрії збирають надвисокі врожаї, а в сусідніх розвинутих країнах без війни фермери бунтують, бо потерапають від наших потужностей. Страшно уявити, на що ми здатні, якщо всерйоз візьмемося не тільки за аграрку, але й за військові технології, до яких тепер маємо неабиякий хист. 

Проте я волію не уявляти, а планувати майбутнє, виходячи із реалій сьогодення. А реалії в нас такі, що президентом США кілька наступних років буде Дональд Трамп. Очевидно, що одним із найсильніших лобі в США є збройне лобі. І що американські громадяни-прихильники зброї і мілітаризації завжди підтримували Республіканську партію (а відповідно, і Трампа). Разом із тим, навіть із відкритих джерел видно, що американські військові продовжують активно інвестувати в розробку сучасних РЕБ-засобів та в підтримання технологічної переваги на всіх рівнях.

І ось саме тому саме сьогодні Україна має історичний шанс – стати не отримувачем допомоги від американських платників податків, а цінованим партнером США у військовому секторі. 

Сьогодні ні в кого на планеті, включно із США, немає аналогів наших deepstrike-систем. Сьогодні росія, яка роками царювала на ниві РЕБ та РЕР-засобів, раптом почала ловити наші дрони на стратегічних об’єктах в глибокому тилу, а свої – масово втрачати на фронті, у зіткненнях із нашими системами протидії. Страшна війна стала нашою величезною трагедією, але вона ж і змусила нас явити світу технологічне диво: миттєвий, в історичних масштабах, стрибок із рівня нафталінових радянських зброярень до рівня законодавців військових інновацій. 

Так, це факт: Україна виробляє унікальний продукт. Унікальний і цінний тому самому американському збройному лобі, яке я згадував вище. Ми стали цікаві світовому лідеру тотальної мілітаризації, який наразі знаходиться із нами по один бік конфлікту на початкових етапах світової війни. І нам конче потрібно зберегти цю цікавість. Бо вона важлива не тільки для політичних відносин США-Україна, а й для того, яке місце Україна посяде у світі в найближчі декади. 

Ось що ми, як держава, маємо зробити просто зараз: глибоко інтегруватися в європейські та американські процеси співробітництва в мілтек сфері. Настільки глибоко, щоб напад на Україну розцінювався, як напад на всю систему світової безпеки.

Настільки глибоко, щоб нам навіть не обов’язково було вступати в НАТО. Швейцарія не є членом НАТО, але ніхто не наважується на неї нападати – бо це буде розцінене, як напад на всю світову фінансову систему. Тайвань не є членом НАТО, але за нього «вписуються» США, і не тільки з міркувань стратегічного розташування острову, але й тому, що Тайвань експортує мікрочіпи і має технології, які не можна дозволити захопити Китаю. 

Так, ми повинні скористатися історичним шансом і стати мілітарі-Швейцарією, мілітарі-Тайванем для Європи і США. І тоді на питання будь-якого західного проросійського політика «навіщо допомагати Україні» відповідь стане очевидною. І вона буде не демократичною «задля гуманізму», а цілком республіканською – «задля безпеки нашої, західної, мілтек-сфери».

Для цього у нас є не тільки людський потенціал та досвід. У нас є справжня унікальність: в ідеях, технологіях, підходах та результатах. Ми буквально показали всьому світу, що можемо побудувати високотехнологічні виробництва навіть під ворожим вогнем, децентралізувати їх, захистити інформаційно. Зробити розпорошеними територіально, але водночас швидкими та ефективними. 

Те, що ми, мілтек-виробники, сьогодні очікуємо від нашої держави – це допомоги в тому, аби інтегруватися в світовий ринок військових технологій, зайняти там свою нішу і стати в ній незамінними. Ця допомога потрібна нам просто зараз: якщо не зробити цього, момент буде втрачено. Іноземні конкуренти, які нині дуже прискіпливо слідкують за ситуацією, просто почнуть перекупати наших спеціалістів і наші технології. 

Сьогоднішня дискусія про те, чи дозволяти українським виробникам експорт зброї, має якнайшвидше завершитися однозначним «так, дозволяти, і негайно». Бо що довше ця дискусія ведеться, тим довше ми лишаємося нецікавими світовому ринку зброї. І ризикуємо лишитися нецікавими назавжди. 

Ми повинні і на державному, і на особистому рівнях відкинути комплекс меншовартості й усвідомити власну цінність. Ми повинні стати настільки Great, щоб Трамп, який хоче зробити США Great Again, мав, про що з нами дискутувати.

Якщо ми запропонуємо Штатам захист і доведемо, що ця пропозиція має підґрунтя, ми раз і назавжди змінимо свій статус. І не лише на політичній арені світу, не тільки в очах виборців із сусідніх країн, але і для самих себе.

Просто зараз ми знаходимося в точці існування історичного шансу, який дається раз на століття. В минулому столітті Україна не скористалася цим шансом, і на довгі роки лишилася під владою людожерської російської імперії, втративши території, людей і потенціал.

Давайте не про****мо свою історію знову.  

Ярослав Філімонов, генеральний директор KVERTUS