Суббота, 18 мая 2024 19:19

Руській мір в українському спорті

Про це пише портал Антикор. Публікуємо матеріал без коментарів та ремарок. Редакція не несе відповідальності та не перевіряє дані, надані та опубліковані сторонніми інформаційними ресурсами.

За тридцять років Незалежності ця нечисть, на кшталт злоякісної ракової пухлини, зуміла проникнути в усі сфери не тільки державотворення, але й громадянського суспільства.

Спорт і боротьба на державному рівні також не залишились поза увагою. Як під копірку , дзеркально московитським наративам, реалізовувалась модель: спорт, влада, бізнес, кримінал. І цей весь «компот» обов’язково мав мати присмак «ісконно руського».

Починаючи з 1991 року вийшли на тільки на борцівські, але й політичні килими держави - брати Савлохови.

Популярні новини зараз
ТЦК заблокували водійські права: чи можна повернутися за кермоДруг президента Зеленського Жека Кошовий зізнався, як "виживає" на 2 тисячі баксів у місяцьДоходи не потрібні, субсидію дадуть і так: українцям пояснили нюанс"Газмережі" просять встигнути до 20 травня: що потрібно зробити всім побутовим споживачам
Показати ще

Кримінал просто захлиснув нашу державу.

Різношерстні бандитські формування силовими методами встановлювали контроль над бізнесом та політикумом. Спортивна сфера стала також ласим шматком для «гурманів усього руського».

Уже згаданий вище Руслан Савлохов (будучи тренером збірної), до складу першої Збірної України з боротьби на Олімпійських Іграх у Атланті (1996 рік) включив практичну більшість росіян, які в прискореному порядку отримали громадянство нашої держави: Володимир Тогузов, Ельбрус Тедеєв, Заза Зазіров, Сагід Муртазалієв, Мераб Валієв, Дзамболат Тедеєв та інші.

Що цікаво, майже у повному складі, за винятком декількох осіб, про яких ми поведемо мову пізніше, скориставшись всіма благами України, повернулись назад у «Рассею-матушку». Де по цей час виблискують здобутими завдяки саме Україні нагородами та званнями.

Як і слід було очікувати, якщо борець не представник культури старшого брата, то його місце завжди було на самих задвірках, хоча сила духу українців також перемагала, і дехто все ж зумів, незважаючи ні на що, здобути вагомі результати світового рівня.

Яскравим підтвердженням цьому є історія двох титулованих борців. Володимир Шацьких, вихованець саме української спортивної боротьби , чемпіон світу з боротьби 2006 року (греко-римський стиль), та Ібрагім Алдатов, також чемпіон світу з боротьби 2006 року (вільний стиль) представник Росії, який всього у місячний термін за протекції Савлохова та Тедеєва отримав громадянство України.

У 2006 році ці два борці висувались у номінації «Кращий спортсмен року», тільки українець без будь-якої протекції, а Ібрагім Алдатов традиційно лобіювався Ельбрусом Тедеєвим. Звісно, що при такій розстановці сил кращим спортсменом року було визнано росіянина Ібрагіма Алдатова.

Як наслідок, Володимир Шацьких і надалі віддає всі свої знання та вміння українській боротьбі , а Ібрагім Алдатов, слідуючи настановам «руського міру», при повномасштабному вторгненні покинув територію нашої держави.

Подібні речі тривали десятиліттями. Завдяки непохитній (зрадницькій) позиції Руслана Савлохова, в українській боротьбі домінували ті, кому Україна зовсім не була потрібною. Ніші ресурси у спорті (боротьбі) використовувались виключно для укріплення позицій московітів.

Яскравим представником спорту, який завдяки «скрепам» потрапив і до великої політики, є Ельбрус Тедеєв. Він без сорому заявляв: « Для мене Віктор Федорович в прямому і переносному значенні - цар і Бог».

У 1993 році за запрошенням тодішнього президента Асоціації спортивної боротьби України Бориса Савлохова приїхав до Києва й отримав українське громадянство. За словами Тедеєва, заслужений тренер СРСР, Росії та України Борис Савлохов забезпечив його всіма необхідними умовами для життя та тренування.

І як ви думаєте, чим Ельбрус Тедеєв віддячив своїй другій Батьківщині? А ось чим:

27 квітня 2010 року голосував за ратифікацію Харківських угод, які продовжували термін перебування військової бази Росії в Севастополі на 25 років.

10 серпня 2012 року у другому читанні проголосував за Закон України «Про засади державної мовної політики», який за ствердженням представників громадськості, суперечить Конституції України, не має фінансово-економічного обґрунтування і спрямований на знищення української мови[14][15].

Один із 148 депутатів Верховної Ради України, які підписали звернення до Сейму Республіки Польща з проханням визнати геноцидом поляків події національно-визвольної війни України 1942—1944 років.[16] За свідченням Олександра Попова, слідкував за розгоном студентів 30 листопада 2013 року[17].

16 січня 2014 року голосував за «диктаторські закони» — пакет антидемократичних законів, які суттєво обмежували права громадян і свободу слова[19].

За весь час своєї депутатської каденції Тедеєв не подав жодного законопроєкту, не подав жодного депутатського запиту, жодного разу не виступав із трибуни в сесійній залі Верховної Ради України.

І це ще далеко не повний перелік милостивих справ Ельбруса Тедеєва.

Він ніяким чином не засудив дії Росії стосовно повномасштабного вторгнення на Україну, до речі, цього також не зробив і Руслан Савлохов.

Навпаки, Тедеєв висловив свою прихильність саме до представників і слуг «ісконно руського миру» УПЦ МП, ба більше, став на захист - порівнявши їх з героями.

Саме тоді, коли сьогочасний український спорт і політикум робить все можливе на міжнародному рівні щоб спорт вбивць та катів не пропагував своє «вєлічіє», особи подібні до Руслана Савлохова та Ельбруса Тедеєва, неприховано позиціонують себе іншим чином.

Означені «ждуни» не тільки швидко оговтались, але й почали сміливо піднімати свої голови, традиційно заявляючи, що «нє всьо так адназначна».

Ба більше, Руслан Савлохов і надалі продовжує займатись тренерською діяльністю (тренує молодь), і можна собі тільки уявити, яку ж любов та до чого він прививає своїм вихованцям – до «скрєп» чи довгоочікуваної появи «руського міру» .

До слова, колишній український борець, а нині головний тренер збірної Росії із вільної боротьби Дзамболат Тедеєв висловився про війну в Україні. Він сподівається, що згодом українці вибачать геноцид, який влаштувала русня.

"Я думаю, що час все лікує. Ми ж із німцями теж воювали, а сьогодні спілкуємось і дружимо. Я думаю, що час мине, український народ пробачить і ми житимемо як брати. Іншого виходу немає".

При цьому Тедеєв упевнений, що Росія має продовжувати вбивати українців за волею російського диктатора.

"Сьогодні треба, щоб ми всі в Росії об’єдналися навколо нашого президента, нашого лідера та підтримували його позицію", – сказав Тедеєв.

Дзамболат Тедеєв народився у Грузії. Після розпаду СРСР виступав за збірну України з боротьби. Був учасником літніх Олімпійських ігор 1996 в Атланті, де посів 5 місце.

Він двоюрідний брат Ельбруса Тедеєва – олімпійського чемпіона у складі збірної України на Іграх-2004 в Афінах. Колишнього народного депутата від Партії регіонів.

З таким друзями і ворогів не потрібно.

Чи ми вкотре робитимемо вигляд , що знову нічого не знали?




Новости