На початку лютого в стінах Верховної Ради заплановане урочисте засідання – відкриття чергової сесії. Сам факт його проведення – історична подія. Вперше за всю історію незалежної України Верховна Рада збереться на відкриття 13-ої сесії. Жодне попереднє скликання парламенту не допрацьовувало до сесії з таким порядковим номером.
У попередньому, довоєнному житті початок зимових засідань Ради прийнято було вважати стартом нового політичного сезону. Але цього року епізод української політичної багатосерійки ще й збігся в часі з глобальною прем’єрою американського геополітичного блокбастера «Трамп повертається!».
Ніхто не знає, в який бік розвернеться дія цієї гостросюжетної картини, але ті, хто пам’ятають перший сезон і подивились інавгураційний тізер 20 січня, переконані – нудно не буде.
В Україні в політичному житті на позір нічого не змінилось. Як співає Nord Division, «війна не зупиняється». Навпаки, вона стає тільки географічно ближчою до центрів ухвалення рішень.
Але попри бої, просування ворога, повну невизначеність у лавах партнерів, всередині українського політичного класу щось змінилось. У розмовах і вчинках політиків з’явилося передчуття можливої розв’язки, озирання на «сигнали» з-за океану і порєбріка, повторювання упівголоса слів «переговори» і «вибори».
Формальної підготовки до запуску електорального циклу поки що не спостерігається. Але, що називається, «запах змін» уже висить у повітрі. Звідси активізація силовиків, показові чистки в армії, відродження санкційних практик і нові кадрові рішення.
На цьому тлі «Українська правда» вирішила з’ясувати, які теми будуть визначальними в новому політичному сезоні.
[BANNER5]
«В Україні всі розуміють, що вибори неможливо зробити, поки не закінчиться війна, або треба змінювати законодавство».
«Я вважаю, що вибори відбудуться одразу після закінчення воєнного стану. Або парламентарям треба зібратися і змінювати законодавство, що буде зробити дуже важко, тому що суспільство проти».
«Для мене другий строк не є фокусом сьогоднішнього дня… Я не знаю, як закінчиться ця війна».
Усі ці цитати з кількох недавніх інтерв’ю українського президента Володимира Зеленського важливі й показові. Попри те, що їхній зміст міг би здатися очевидним, вони точно відображають загальну атмосферу невизначеності всередині владної команди.
Будь-яке політичне прогнозування і відповідно спроби переформатуватись під потенційні вибори впираються в глуху стіну нерозуміння: як, коли і на яких умовах може і чи може взагалі закінчитися війна з Росією?
Вся владна верхівка усвідомлює, що відповідь на це запитання знаходиться в Україні лише частково. Частина відповіді залежить від союзників у Європі та НАТО. Але найвагоміші аргументи – в руках нової адміністрації Дональда Трампа.
Українські посадовці, які мають контакти з новою командою, переконують УП, що на момент інавгурації оточення Трампа і він сам були «рішуче налаштовані» знайти варіант закінчення війни в Україні.
«Команда хоче швидко з нашою війною розібратись. Америка от закінчила конфлікт в Ізраїлі, і вони хочуть так само швидко закрити для себе наше питання. Є таке загальне враження», – переконує співрозмовник УП у команді Зеленського.
Уже очевидно, що реального опрацьованого плану, як досягти зупинки війни, у Трампа немає. Сам він показово у своїй інавгураційній промові жодного слова ні про Україну, ні про Ізраїль, ні про Тайвань не сказав.
[BANNER1]
Хтось бачить у цьому намагання дистанціюватися від цих конфліктів. Але, як видається, це радше спроба залишити собі більше поле для маневрів і можливих переговорів на всіх треках.
З усього українського політикуму на інавгурацію і кілька республіканських заходів навколо неї «проник» лише глава фракції «Слуга народу» Давид Арахамія. У нього давні контакти з партійцями Трампа, але досі вони були нечасто комусь потрібні.
Тепер же свіже знайомство з тим же Трампом-молодшим та іншими трампістами цілком могло б стати одним із каналів неформальної комунікації. Або принаймні змусити відстрочити плани Банкової щодо повної нівеляції впливу Арахамії на систему. Негоже повністю «мінусувати» людину, яку посадили на «почесне місце» під час інавгурації президента США.
План по Україні буде формуватися у Трампа передусім у ході його контактів із російським диктатором Путіним. Як переконують співрозмовники УП в дипломатичних колах, Україні відомо, що США уже готують телефонний дзвінок Трампа і Путіна, а за ним є намір провести повноцінну зустріч.
Банкова воліла б, щоб до цього американський і український президент «звірили годинники» й узгодили стратегічну візію всього переговорного процесу. Але чи так само вважають у Білому домі – питання поки відкрите.
До останнього американський президент лише озвучував досить розмиті аргументи щодо того, що Зеленський хоче мирної угоди, а Путіну «невигідно вести війну», бо страждає економіка і загинув «мільйон солдатів».
Але ввечері 22 січня Трамп оголосив Путіну «ввічливий ультиматум«: або той іде на угоду, або США санкціями, митами та іншими аргументами все одно змусить Росію до угоди. Кількома днями пізніше у Давосі новий очільник Білого дому навіть окреслив, з чого може початись тиск на Росію – з обвалу цінника на нафту.
Але поки до цього дійде, більші сподівання на деталізацію стратегії Трампа варто чекати від діяльності його спецпредставника по Україні Кіта Келлога. Нова команда публічно озвучувала, що в Келлога буде 100 днів, щоб напрацювати дорожню карту закінчення російської агресії.
Найближчим часом має нарешті відбутися його візит в Україну, який перенесли з початку січня на «після інавгурації».
Окрема інтрига полягає в тому, хто стане українським візаві Келлога по переговорах. Андрій Єрмак раніше був ключовою фігурою в контактах з Білим домом і по кілька разів на тиждень говорив із Джейком Салліваном, радником з нацбезпеки в команді Байдена.
Але глава ОП отримав дуже холодний прийом від команди Трампа під час своєї поїздки в США наприкінці минулого року.
Як розповідають УП члени команди Зеленського, в декого з них навіть склалось враження, що у трампістів є певний свідомий бан на контакти з Єрмаком. Наприклад, той же Келлог, ключова фігура в переговорах з Україною, часу для зустрічі з главою Офісу президента України не знайшов.
[BANNER2]
Тож зараз важливо буде зрозуміти, чи Володимир Олександрович зможе нав’язати незамінного для себе менеджера новій американській команді, чи буде навпаки шукати іншого переговорника з іншим статусом.
Головне ж враження від аналізу публічних заяв команди Трампа з приводу України складається таке, що в Білому домі налаштовані «кнутом і пряником» переконати і Москву, і Київ піти на замирення.
Новий глава Держдепу Марко Рубіо відкрито заявив, що «будуть необхідні поступки – і з боку Російської Федерації, і з боку українців».
Кажучи словами класика української політичної думки, «Треба говорити, все дуже просто: «Що ви хочете, ваші умови?»… А ось наші пункти. Десь посередині зійшлися б».
«Ніхто не знає, коли і що буде, але всі уже забігали. Бояться пропустити старт і бути неготовими. Але все залежить, чи зможуть росіян посадити за стіл і про що домовлятися», – з іронічною посмішкою відповідає на питання УП про початок виборчого процесу впливовий депутат «Слуги народу».
Один із найбільших ризиків будь-якого переговорного процесу полягає в тому, чи будуть дії влади сприйняті суспільством і військами. Без цього жоден політичний процес не матиме жодного значення.
На початку вторгнення Росії готовність українців оборонятися і воювати до виходу на кордони 1991 року зашкалювала. Власне, це було однією з причин, чому майже погоджені «стамбульські домовленості» були відкинуті президентом Зеленським. Як тоді говорив УП один із членів української делегації, президент не захотів підписувати такі програшні умови, бо його б не сприйняло суспільство.
За три роки війни ситуація на полі бою змінилась, зазнали змін і суспільні настрої.
Як показує грудневе опитування соціологічної компанії Socis, яке є в розпорядженні УП, за останній час різко зросла кількість українців, які хотіли б негайних переговорів і зупинки війни.
Щодо конкретних цифр можна дискутувати, але наведений графік чітко показує тенденцію. І її можна інтерпретувати як повний карт-бланш владі для початку переговорів. Умовно кажучи, після початку перемовин навряд чи буде Майдан.
Але якщо мирних масових акцій, ймовірно, не буде, то без серйозних гарантій безпеки за підсумками перемовин ніхто не може ручитись, що вдасться уникнути не-масових але і не-мирних.
Принаймні більшість співрозмовників УП у владній команді дуже чітко цей острах артикулюють. Тому в умовах, поки офіційних перемовин з новими американськими партнерами немає, українська влада намагається дуже чітко окреслити меседж: тільки надійні гарантії безпеки до моменту вступу в НАТО можуть бути підставою для якоїсь угоди.
Саме тому команда Зеленського і він сам постійно говорять, що не підуть на Будапешт-2 чи Мінськ-3. Тому ж, наприклад, президент уже готує сором’язливі європейські уми до того, що питання миротворчої місії в Україні – це розмова мінімум про 200 тисяч солдатів. Тощо, тощо.
[BANNER3]
«У нас зараз дві великі задачі. Спробувати зробити щось велике і безпрецедентне. Можливо, добитись якоїсь угоди про гарантії зі США, яка б була ратифікована Конгресом. Ні в кого у світі такого немає, і це було б серйозним сигналом. Паралельно треба відбити головні російські хотєлки, типу вічної нейтральності і чогось такого», – пояснює один із впливових членів команди президента.
Але більшість опитаних УП топів влади припускають, що якщо дійде до переговорів, то росіяни спробують почати із колись відкинутого Україною проєкту «стамбульського договору».
«Тому треба буде поборотись ще, щоб повикидати «зрадні» пункти про обмеження армії чи нейтралітет. Але це якщо до таких переговорів взагалі дійде. Поки чекаємо, що вирішать американці, які результати будуть від їхніх розмов із росіянами. Може, там таке буде, що наші взагалі пошлють всіх», – додає співрозмовник.
Ситуація з гіпотетичним мирним процесом дуже далека від реальних обрисів. Але якою ефемерною не здавалася б можливість такого миру, навіть її було досить для того, щоб розбудити приспаний український політичний процес.
Старі й нові гравці поступово входять в азарт, шукають нових виборців, нові канали комунікації, нові команди чи нових людей у старі сили.
Найкраще цю активізацію видно по малих парламентських силах.
Серед них, очевидно, найбільш прогнозовані шанси на майбутнє зберігає політсила Петра Порошенка. П’ятому президенту, згідно з усіма закритими соціологічними опитуваннями, які УП доводилось бачити, не вдасться повторити подвиг Трампа і стати главою держави знову.
Петро Олексійович, як переконують члени його політсили, уже з цим змирився. Але він спромігся зберегти свій невеликий медійний пул, який дозволяє йому залишатися актуальним для власного електорального ядра. Воно часто нагадує більше харизматичний культ, ніж політсилу, але в межах своїх 5–10% рейтингу партія Порошенка тримається.
Нещодавно «медійні голови» влади підкинули колишньому президенту аргументів для його прихильників, коли перед черговим засіданням РНБО заговорили про можливість санкцій проти Порошенка.
«Спільнота 5-го президента» підняла донебесний тренос у соцмережах, але в підсумку ніяких обмежень щодо Порошенка не застосували.
«Там за роботу з Медведчуком можна було давно щось із цим Петром зробити. Але це треба було робити в 2019-му, коли була хвиля підтримки в суспільстві. Зараз же якісь санкції тільки додадуть йому рейтингів і приводів кричати в медіа», – пояснює ситуацію один із топів президентської команди.
Що могло б чекати Порошенка, не май він активної групи внутрішніх і зовнішніх прибічників, може проілюструвати приклад Юрія Бойка. Він трагічно переоцінив власні шанси почати активну політичну діяльність на тезах анти-«армія-мова-віра». Як наслідок отримав і кримінальну справу, і допити в СБУ, і персональні санкції від РНБО.
[BANNER4]
«Ніякого там великого задуму в цих санкціях проти «русских агентів» не було. Просто є запит суспільства, і щоб щось людям дати – ввели санкції. Якихось масштабних наслідків воно не матиме. В того ж Бойка майже ніяких офіційних активів і немає великих», – зізнається співрозмовник УП в команді Зеленського.
Єдиним реальним наслідком згаданих санкцій буде можлива відмова уламків ОПЗЖ в Раді давати голоси за владні закони. Це може бути дуже чутливим для «Слуги», в якої хронічний дефіцит депутатів. Але й навіть за нинішніх умов навряд чи ОПЗЖ-исти підуть на відкритий бунт.
«Хай би собі ці «полонені», як вони себе називають, голосували тихо. Ні, треба було обов’язково влупити їм санкції. Ну, ок. Будем шукати, як з ними далі працювати. Сумніваюсь, що вони прям збунтуються, але можуть такий італійський страйк влаштувати: не ходити, «не добігати» до кнопки і так далі», – переконує один із лідерів владної фракції в Раді.
Складна, хоча й інакша, ситуація в «Батьківщини» Юлії Тимошенко та «Розумної політики» Дмитра Разумкова.
Обидві групи, які конкурують на одному сегменті електорального поля, позбавлені доступу до великих медійних ресурсів. Тому намагаються пробити запону медійної тиші за рахунок потрапляння в центральні ЗМІ з гучними заявами, різкої критики влади, роботи на сенситивних темах.
Тимошенко, наприклад, запропонувала виборчі союзи вже не одному потенційному партнеру і регулярно бомбардує YouTube своїми «вимушеними» довжелезними зверненнями на теми «Хто позбавляє Україну майбутнього». Такі відео рік тому на тому ж каналі Тимошенко набирали по 6–10 тисяч переглядів, останні в часі «екстрені звернення» раптом перетнули позначку 600–800 тисяч переглядів. Тож у ефірів Арестовича з’явився достойний конкурент.
[UPCLUB]
Коментарі Дмитра Разумкова на всі гострі теми теж можна подивитись у мережі. Зараз на офіційному каналі «Розумної політики» в YouTube більшість із них теж мають цифри переглядів у районі 800, правда не тисяч.
Але такі скромні показники в цій мережі компенсуються мільйонними переглядами в TikTok. Настільки, що Разумков відчутно перехоплює підтримку патерналістського консервативного електорату у Тимошенко в реальності. Частково саме цим і продиктована активізація «зубожінки» в мережі.
Але найбільший спектр оновлень усе ж спостерігається в таборі влади. Не всі вони пов’язані з потенційними виборами, але і з ними теж.
По-перше, в країні фактично завершилась побудова фінансової монополії імені Андрія Єрмака. 6-го січня Офіс домігся призначення своєї людини Руслана Кравченка керувати Податковою службою, витіснивши звідти ставленика групи Арахамії – Гетманцева. Після цього система живе в умовах, коли керівництво митниці та податкової, Нацбанку, Фінмоніторингу й Комісії з цінних паперів – це вихідці з кадрової кузні Андрія Єрмака.
По суті, останньою високою посадою в країні, яку обіймає не ставленик глави ОП, залишається прем’єр-міністр. Рекордсмен із перебування в цьому кріслі Денис Шмигаль обкладений з усіх боків лояльними до Єрмака віцепрем’єрами, але все одно не викликає 100-відсоткової довіри в глави ОП.
Нещодавно, до речі, у групі згаданих віце сталося поповнення в особі Олексія Чернишова. Із керівництва Нафтогазу він повернувся в Кабмін керувати Міністерством нац’єдності.
В політичних колах заговорили, що Офіс таким чином може готувати наступника Шмигалю. Але, по-перше, Шмигаль і Чернишов мають добрі, навіть дружні, стосунки. А, по-друге, одразу після виходу Чернишова з Нафтогазу туди зайшли слідчі під загальним наглядом Олега Татарова.
Виявилось, що наглядова рада держкомпанії отримувала від Чернишова дозовану інформацію, і про наслідки програшу деяких великих судів навіть не здогадувалась. Крім того, перевірку зацікавили певні призначення в підпорядкованих Нафтогазу активах у регіонах.
Уся ця активність навряд чи була б можлива без схвалення вищого керівництва ОП. Це радше виглядає чимось схожим на спробу прибрати Чернишова з черги претендентів на заміну Шмигаля.
Із цього списку, до речі, вже майже остаточно випало ім’я колишньої фаворитки Єрмака Юлії Свириденко. Як переконують співрозмовники УП в Кабміні, віцепрем’єрка сама відмовилась продовжувати цю гру.
Отож поступово вимальовується єдиний кандидат від ОП, який зможе перехопити прем’єрську естафету в Дениса Шмигаля в разі потреби. Йдеться про віцепрем’єра з питань відновлення Олексія Кулебу. Станом на початок 2025 року його в кулуарах влади називають «касиром» і «менеджером» підготовки команди Зеленського до виборів.
Крім того кар’єрний злет Кулеби від відповідального за ларьки в КМДА через заступника глави ОП до віцепрем’єр-міністра цілком і повністю пов’язаний із протегуванням Андрія Єрмака. А це в майбутній прем’єріаді буде бонусом, яким мало хто зможе похвалитись.
***
Можливі вибори президента та Ради, як і потенційне урядове переформатування – це справа майбутнього.
Наскільки далекого, буде залежати від багатьох факторів, головні з яких ситуація на полях боїв та прогрес у переговорному процесі.
Але нинішній стан економіки, стосунків з сусідами і партнерами, а головне – динаміки на фронті ставить питання про запас міцності, який має країна.
Нещодавно в Раді відбулася одна закрита зустріч. Керівники парламенту і фракцій запросили до себе командування Сил оборони, щоби зрозуміти реальний стан справ у війні.
«Спочатку багато, заплутано, але дуже цікаво розповідали представники Генштабу. Потім були різні доповіді ще. Але найбільше запам’яталася відповідь Буданова. Хтось запитав його, скільки часу ми ще маємо. І Кирило зі своєю холодною усмішкою каже: «Якщо до літа не буде серйозних переговорів, то далі можуть запуститись дуже небезпечні процеси для самого існування України», – пригадує в розмові з УП один із учасників зустрічі.
«Всі так перезирнулись і замовкли. Мабуть, треба, щоб все вийшло», – трохи розгублено резюмує депутат.
Роман Романюк, УП
День обіцяє зміни деяким знакам.
Окупанти намагаються взяти під контроль логістичні шляхи до міста.
Чоловік продовжує публічну сварку зі співачкою.
Російські чиновники з нетерпінням чекають, як розвиватиметься ситуація.
Іран все ж домігся угоди про купівлю винищувачів четвертого покоління у Росії.