Фото з офіційної сторінки 47-ї окремої механізованої бригади

Коли посилюються морози або навпаки – у відлигу все розкисає, перша думка – а що ж робиться на фронті, в траншеях, якими пересуваються бійці. Бо ж неодноразово бачила, як на берцях тягнеться кілограмами багнюка, як радіють теплим плетеним шкарпеткам, які можна одягнути на ніч, як поважний командир підрозділу просив гігієнічну помаду, бо на донбаському морозі й вітру губи тріскаються миттєво. За роки війни наші бійці вже добре навчилися пристосовуватися до ведення бойових дій взимку. Що може стати їм у пригоді? Чим, можливо, допомагати та як саме вони зберігають тепло своїх сердець, – про це ми поговорили з представниками різних підрозділів на різних напрямках лінії фронту.

"ДОНЕЦЬКИЙ ВІТЕР ВИДУВАЄ ВСЕ ТЕПЛО, ЯК БИ ТЕПЛО ТИ НЕ ОДЯГНУВСЯ"

Медик, яка надає допомогу бійцям з 2014 року, цю зиму зустріла біля Авдіївки:

"В Україні, на жаль, не виробляють таких ковдр, які я побачила декілька місяців тому. Їх прислали волонтери. Цим ковдрам не потрібна електрика, вони не вмикаються, але дуже допомагають, зігрівають вмить. Хлопці обкручують ними ноги в окопах – і тепліше стає. Ці ковдри виявилися дуже корисними і зручними.

Ще цієї зими стали модними устілки з підігрівом. Знаєте, вони стають гарячими від павербанки. Їх всі тягнуть зараз на війну, але вони не працюють. Від них люди отримують одночасно обмороження й опіки. Може, неправильно користуються. Причину не знаю, але на власні очі бачила опіки, які залишаються після користування ними. Були випадки, коли привозили бійця, який користувався такими устілками, а у нього – вся стопа обпечена, повністю.

Фото з офіційної сторінки 47-ї окремої механізованої бригади

Зараз почали робити і користуватися мініпічками, в які ставлять окопні свічки. Тоді вони не так коптять і смердять. При цьому пічка гріє. Біля неї – тепло. Майстри роблять такі пічечки. З неї виходить змійовик, який виводять за бліндаж. Цей змійовик також дає тепло. При цьому практично не видно диму. На таких пічках хлопці берці сушать і речі. От вони дуже допомагають в тих умовах, які у нас є на сьогодні.

Хімічні грілки не використовую і не бачила ні в кого на тому напрямку, де я працюю. Може, до нас не довозять їх.

Багато бачу, що бійці купляють спеціальні захисні бахіли, які одягаються на берці зверху. Знаєте, такі багаторазові. Тоді черевики залишаються сухими, і ноги не так мерзнуть.

Як краще одягнутися взимку на війні, щоб відчувати себе тепло і захищено? Розповім на власному прикладі. У мене хороша куртка-пуховик, типу бушлат, якісна термобілизна, на яку я одягаю форму. Здавалося б, не маю мерзнути. Виїжджаю в поле – і таке відчуття, що я стою гола навіть без шкури і м’яса. Донецький вітер видуває все тепло, де б ти не став.

Я бачу на хлопцях і плетені шерстяні светри, хтось не відмовляється від шерстяних шкарпеток. Мені із Запоріжжя не так давно привезли три ящики шкарпеток. Два я залишила на стабілізаційному пункті, один завезла на штурмовий батальйон. Чомусь цього разу їх не дуже розбирали, мабуть, тому, що в берці не одягнеш. Ще я пропонувала хлопцям плетені кругленькі килимки. Їх кинув в бліндажі на підлогу – і вже, перевзуваючись, ногами не на підлогу стаєш, а на приємний килимок. Чоловіки з досвідом раділи їм і брали.

Випадки обмороження, звичайно, є. Я збираю кількість обов’язково. Не сказала б, що цифра ця критична. Як правило, страждають ті, хто не контролює себе: не переодягнувся вчасно, не перевзувся. От і відбувається переохолодження з подальшим обмороженням.

Обмороження рук трапляється менше, ніж ніг. Пальці захищають рукавички – всі їх носять. До речі, одиничні випадки, але також є, коли від обмороження страждає обличчя. Хлопці його закривають бафами. Але ж дихання дає конденсат всередині тканини. І, якщо людина довго перебуває на вулиці, обмороження ділянок обличчя. Рятують жирні креми, якими треба мазати обличчя. Але це ж чоловіки – один намазав, а п’ятеро – ні. До речі, минулого року зимою був бум на гігієнічні помади. Я їх скуповувала в усіх аптеках – і везла безпосередньо на передній край. А зараз ніхто не питав.

Взимку виникають проблеми теплого одягу на стабпунктах. Туди привозять поранених – мокрих, брудних. З них зрізають одяг і вони залишаються фактично голими. Тому на стабпунктах потрібний теплий одяг, щоб поранених було в що переодягнути і перевзути. Про це також варто пам’ятати".

"У БЛІНДАЖАХ ТЕМПЕРАТУРА ТАКА, ЩОБ ДОБРЕ ЗБЕРЕГТИСЯ, А ОТ ЗІГРІТИСЯ ВАЖКО"

Маруся Звіробій багато років готувала групи десантників до бойових дій, а після повномасштабного наступу сама стала снайпером. Вона розповіла таку історію:

"Це було під Вербовим ось уже цього грудня. Пара наших снайперів вийшла на бойовий вихід на три дні. Але через засилля ворожих дронів не могли вийти з позицій п’ять днів, вийшли аж на шостий. Температура в бліндажах була мінусова, особливо зігрітись там не було змоги.

Спочатку наш постраждалий не помітив, що має обмороження. А вже коли повернувся, звернув увагу, що болить великий палець на нозі. Зняв берця і побачив, що палець блідий, а ніготь на ньому чорний. Але ж він вкладав в черевик зігрівайки і навіть подумати не міг, що може трапитись халепа. Воно ж начебто мало гріти. Відправили в шпиталь. На щастя, обмороження не критичне.

Річ у тому, що зимове взуття має бути на розмір більше, аби був простір для утримання тепла. Навіть наша шановна компанія "Талан" так і каже: або беріть взуття на розмір більше, або не жалійтесь, що в ноги холодно. В нашого бійця берці були якраз його розміру, тобто в теплих шкарпетках тісні. Він ще й підклав нагрівайку, тому простору для тепла не було зовсім. А нагрівайкам, між тим, теж потрібно повітря, щоб гріти. От такий збіг помилок привів до обмороження кінцівки.

Всім здоров’я, бережіть себе і уважно ставтесь до зимового одягу та взуття. Неправильно підібрані вони можуть призвести до важких наслідків і навіть загибелі. На війні неважливих дрібниць не існує. Тож усе ретельно зважуйте".

Цей знімок, зроблений у грудні, Маруся підписала так: "Гріюсь. Як же мене задовбав холод. А він же, падло, тільки почавсь"

Командир піхотного підрозділу, який з 2014 року на війні, зізнався, що зиму страшенно не любить. Бо від холоду не сховаєшся. А в морозяні дні потрібно регулярно прогрівати техніку, заносити в тепло акумулятори. Найважче – лагодити машини, крутити гайки… Але ж немає куди дітися – і це потрібно робити в будь-яку погоду:

"У морози несення нарядів міняється по часу – оптимально, щоб чергувальники змінювалися кожні дві години. Саме стільки на морозі боєць залишається уважним, не втрачає пильність, не починає дрімати. Три години – вже є ризик, що пропустить щось. Та й змерзне.

У бліндажах температура якраз така, щоб добре зберегтися. А от зігрітися важко. Рятують окопні свічки і пічки. Але ж буржуйки на передньому краї не використовуються. Тож ми дуже вдячні людям, які роблять і передають нам окопні свічки. Вони гріють і сушать".

"СТОПАМ ДОПОМАГАЮТЬ ДИТЯЧІ КРЕМ ТА ПРИСИПКА"

Найбільше питань зараз викликає херсонський напрямок – якщо на Донбасі за десять років війни бійці вже звикли до вітрів і морозів, знають, як їм протистояти, то тут кожного дня потрібно переправлятися через Дніпро, а в тих самих Кринках, де зараз наша армія утворила плацдарм, постійно вогко. І час від часу мимоволі замислюєшся: а як же хлопцям там? Про те, як там, і як зігріваються хлопці на воді, розповів боєць одного з підрозділів морської піхоти:

Фото з офіційної сторінки 126-ї бригади територіальної оборони міста Одеса

"Якщо ноги постійно у воді, не просушити взуття, в черевиках то тепло, то холодно від перепадів температур особливо вночі, виникає ефект пропареної стопи – і злазить шар шкіри. І відбувається це, що б ти не робив. Зі мною таке відбулося – просто зійшла шкіра. І таке у кожного другого в моєму підрозділі, бо ми пересуваємося саме у вологих умовах. Пробували вдягати пакети на черевики, щоб менше волога потрапляла, але тоді ноги паряться.

Чим можна зарадити в такій ситуації? Нічим. Останнім часом з’явилися захисні, аж по коліно, чоботи – назвемо їх так. Минулого року подібних не було. Вони непогано себе показують. Товста підошва. Застібки. Зберігають ноги, ще й гріють, водонепроникні.

Але ж буває таке, що води і по пояс. Ідеш по тому лівому берегу, а він весь в принципі у воді. І тут потрапляєш у вирву – міна прилетіла, потім це місце водою залило. І ти вже пірнув… Та й з човна іноді вистрибуєш якомога швидше, бо обстріл, – і ти у воді.

Допомагає стопам дитячий крем та присипка, також дитяча. Вона підсушує шкіру. Також носимо на тілі запасні устілки. Так вони висихають, та й зігріті. Якщо мороз – на мороз викладаємо вологі устілки. Так вони виморожуються і стають сухими. Електричні устілки в наших умовах не завжди включиш – бо економимо все зарядні пристрої для теплаків, для засобів нічного бачення. Ми ж не можемо тягнути із собою на лівий берег генератори. Це неможливо. Але тягнемо із собою змінні шкарпетки та взуття. Якщо ти мокрий, не рятує нічого, тільки сухий одяг.

Обличчя нічим не захищаємо. Чогось не було наче такої потреби. А от гігієнічною помадою для губ користуємося. Вона ще й допомагає, коли відбувається процес зневоднення. Губи не так сохнуть і тріскають. Ми ж коли переправляємося на лівий берег, беремо з собою води по мінімуму. Всього по мінімуму беремо. А там зневоднення швидко відбувається. Після потопу в тих місцях все засипане піском. Будинки до середини в піску. Ноги провалюються, важко іти. Під час такого руху вода з організму виходить дуже швидко. Бувало, ми і з Дніпра пили, коли закінчувалася вода, бо ішли на три дні, а сиділи там і п’ять, і шість.

Хімічні грілки із собою ніколи не брав. Знаю, що їх застосовують на спостережних пунктах. Там хлопці не рухаються, тому вони підходять.

У нас тут ще сильних морозів не було, просто дуже сиро. Але по ночах дуже холодно! Бувало, ми всією групою вночі один на одного лягали, щоб зігрітися. В тих Кринках всі будинки розбиті. Підвали є не в кожному. А там, де вони є, всередині дуже холодно. І не розпалиш же нічого. То отак і ночували, притискаючись один до одного. Але для нас і сон – це смерть. Якщо засинає один, засинають і всі. Робота організму сповільнюється. Але ж і спати потрібно, щоб роботу робити. Не повірите, але і стоячи спали хлопці. Щоб ніч нормально простояти, спостерігати, в бліндажі дві-три години по черзі спимо".

Фото з офіційної сторінки 126-ї бригади територіальної оборони міста Одеса

Командир підрозділу, який також тримає плацдарм на лівому березі, підтвердив, що його підлеглі переправляються через Дніпро не тільки із зброєю, а й запасними черевиками, щоб перевзутися в сухе. Це найважливіше в тих обставинах.

Віолетта Кіртока, Цензор.НЕТ