150 років імпресіонізму в світі та Україні: що варто знати про цю стильову течію
Сто п’ятдесят років тому, 15 квітня 1874 року, на бульварі Капуцинок у Парижі відбулася перша виставка імпресіоністів. Саме тоді у світовому мистецтві виникла нова течія — абсолютно протилежна звичному на той час реалізму.
В експозиції були представлені роботи ключових мистецьких постатей кінця ХІХ століття: Клода Моне, П’єра-Огюста Ренуара, Едгара Дега, Берти Морізо та багатьох інших. Нащадком цього напряму став і видатний Вінсент Ван Гог — нідерландський художник-постімпресіоніст.
Як виник імпресіонізм? Чим він найбільше запам’ятався? Хто зі світових та українських класиків найчіткіше закарбував у своїх творчості риси цієї течії? І, зрештою, як із першого погляду на картину зрозуміти, що перед тобою — зразок імпресіонізму?
На честь ювілею імпресіонізму Суспільне Культура розповідає все, що варто знати про цю мистецьку течію.
"Фінансово це було повне фіаско": як перша виставка імпресіоністів не виправдала їхніх очікувань
15 квітня 1874 року, за два тижні до Паризького салону, відбулася перша виставка імпресіоністів. Вона пройшла в будинку фотографа Надара за адресою бульвар Капуцинок, 35.
За п’ять місяців до відкриття імпресіоністи на чолі з Клодом Моне створили Анонімне товариство художників, живописців, скульпторів і граверів. Вони малі на меті організовувати незалежні виставки: без жодного журі, де кожен учасник міг показати й продати свої роботи.
Держава не надала митцям фінансової підтримки, тож вони влаштовували виставку за власний кошт. Тут їм на руку зіграв вибір локації — споруда розташовувалася в самому серці Парижа, і це дозволило привернути увагу великої кількості відвідувачів.
Облаштуванням експозиції керував Огюст Ренуар, а каталог виставки складав його брат Едуард. Той, до речі, неодноразово сперечався з художниками через "нудні", на його думку, назви полотен. Наприклад, якось Едуард поцікавився в Клода Моне, чому всі назви його творів такі "одноманітні": "Вхід до саду", "Вихід із саду", "Схід сонця в саду" тощо.
Моне не знайшов відповіді: стенув плечима й запропонував доповнити назви словом Impression (з французької — "враження" — Ред.). Так і зародилася ідея для назви цілої мистецької течії.
Загалом у виставці взяло участь 30 художників.
У перший день виставку відвідало 175 людей, у наступні дні — близько 30 людей на день. Загальна кількість відвідувачів становила 3,5 тисячі людей.
Вхід коштував 1 франк. Виставка тривала місяць.
Незважаючи на популярність виставки, "у фінансовому плані це було повне фіаско". Вдалося продати лише кілька картин, та й ті — за вкрай низькими цінами. Загалом за 15 полотен художники виручили 3500 франків: "Враження. Схід сонця" Моне придбали за тисячу франків, а "Будинок повішеного" Поля Сезанна — за 200.
Отже, очікування митців про те, що ця виставка допоможе їм поліпшити матеріальне становище, привернути увагу й зав’язати контакти з колекціонерами, не стали реальністю. Фактично, художники опинилися навіть у ще більш скрутному становищі, ніж до виставки.
Нищівна критика преси та виникнення назви імпресіонізму
За кілька днів після виставки в газеті Le Charivari вийшла сатирична стаття маловідомого журналіста Луї Леруа "Виставка імпресіоністів". Ця публікація "розгромила" митців — утім, саме вона увійшла до історії мистецтв як така, що спричинила виникнення терміну "імпресіонізм".
Стаття Леруа написана у формі діалогу двох аматорів живопису, які "ризикнули" прийти на виставку. Вони переходять від картини до картини, дискутуючи про них.
Зокрема, під гарячу руку потрапила картина "Зоране поле" Каміля Піссарро. Розглядаючи її, ліричний герой подумав, що в нього забруднилися окуляри. Чоловік протер їх, але нічого не змінилося. І тоді він зауважив: "Але ж це скребки з палітри, кинуті на брудне полотно. Тут нічого не розбереш. Де хвіст, де голова, де верх, де низ, де перед, де зад!"
Його товариш лиш відповів: "Можливо. Зате є враження".
Схожі розмови складалися між ними ледь не біля кожної картини: звучали думки, що Ренуар "зовсім не вміє малювати", полотно "Іній" Пісарро — це"безформні скребки по полотну", а "Враження. Схід сонця" Клода Моне виглядає "менш довершено, ніж начерки". Окрім цього, постійно рефреном повторюється слово "враження".
"Враження — так я і думав. Я щойно говорив сам собі, що раз я перебуваю під враженням, то має ж у ній бути закладено якесь враження... а що за свобода, що за м’якість виконання! Шпалери в початковій стадії обробки більш закінчені, ніж цей морський пейзаж...", — в’їдливо відгукнувся журналіст про "Враження. Схід сонця".
Слід зауважити, що саме Луї Леруа вперше вжив найменування "імпресіоністи".
Інші критики також не схвалили такий експеримент митців. Наприклад, Жюль Клареті заявив, що цією виставкою художники "оголосили війну красі". А автор статті для видання La Presse назвав вернісаж "виставкою бунтівників".
Часто у відгуках про виставку художників порівнювали з божевільними чи психічно хворими.
Ренуар стверджував, що цей проєкт став для митців справжньою катастрофою:
Єдине, що ми витягнули з цієї виставки, — це ярлик "імпресіонізм", який я ненавиджу!
Ба більше, художник жалівся, що "насмішки, прізвиська та образи сипалися градом", а люди йшли на виставку "тільки щоб поглузувати".
Втім, не всі оцінки критиків були негативними. За словами Ренуара, деякі навіть назвали творців виставки "провісниками нової ери в мистецтві".
Як впізнати імпресіонізм: характерні риси для живопису
Зрештою імпресіонізм став настільки впливовим, масштабним та переломним для світового мистецтва, що історію живопису часто ділять на періоди "до" та "після" цієї течії.
Саме цей напрям став наріжним каменем для образотворчого мистецтва XX століття з усіма його численними авангардними стилями. І хоча зараз творчість імпресіоністів здається ближчою до класичної традиції, аніж до сучасного мистецтва, для того часу ідеї імпресіоністів стали спалахом, подихом свіжого вітру, який увірвався у світ зів’ялого академізму та салонного живопису. Імпресіонізм став повною протилежністю реалізму, натуралізму та неокласицизму.
Ключова мета митця-імпресіоніста — передати не тривіальну реальність, а суб’єктивне враження від неї, яке може надихнути глядача.
Особливого значення автори надавали миттєвим емоціям від подій, що тривали недовго, але закарбувалися у свідомості творця. Важливішим є не те, що зображено на картині, а як воно зображене.
А що малювали імпресіоністи? Сучасне життя.
Вони відмовилися від академічних сюжетів: релігійних, міфологічних чи історичних. Але, як і попередники-реалісти, нічого нового не вигадували. Їхні персонажі проживають звичні будні: читають, п’ють чай, перуть одяг, гуляють, ходять за покупками. Ніякої драми, жодних складних сюжетів та історій.
Прикметною рисою є те, що імпресіоністи часто зображали міські пейзажі згори. Перспектива на картинах спотворена, тож виникає враження, наче ми спостерігаємо за крихітними людьми з балкону чи вікна мансарди. Цікаво, що саме імпресіоністи одними з перших почали писати на природі, а не тільки в майстернях. Такий процес називається пленером.
Зазвичай імпресіоністи зображали строкату публіку: буржуазію, аристократів, куртизанок і танцівниць. На їхніх картинах рідко зустрінеш селянський антураж. Люди там активно відпочивають, відвідують громадські місця та розважаються. Втім, були й винятки: наприклад, вже згаданий Каміль Піссарро частіше зображав селян та їхню працю.
Імпресіоністи часто малювали транспорт. Вокзали та паровози — звичні мотиви для робіт Клода Моне. Митці прагнули зображати динамічну сучасність з її новітніми інженерними конструкціями.
Окрім цього, у творчості імпресіоністів було багато води: струмків та річок, морів, озер та набережних. Вода мінлива, вона відблискує, відбиває світло і постійно змінює колір. Саме це і приваблювало імпресіоністів — ловити рухоме і нестабільне.
Одним із символів цього стилю стали яскраві квітучі кущі. Деякі митці й самі захоплюватися садівництвом — як-от Клод Моне.
Зазвичай на картинах імпресіоністів панувала гарна погода — натомість нічну пору зображали досить рідко. Представники цієї течії любили гру світла в листі та яскраві плями, що фрагментують контури предметів. Взагалі яскраве сонячне світло — це ключова риса імпресіонізму. Саме воно створює враження, наче зображення мерехтливе та нестійке. Втім, іноді художники фіксували й мінливість погоди — туман, сніг або дощ.
Зрештою, для імпресіоністичного живопису характерною є асиметрія. Персонажі зазвичай зсунуті з центру картини вбік. Такий прийом художники запозичили з японського мистецтва. Це створювало динамічну рівновагу: фігури врівноважені порожнім простором.