Феноменальні успіхи Сил оборони на морі змусили нервувати не лише російських флотоводців і політиків, які втрачають один корабель вартістю під сотню мільйонів доларів за іншим, а й військово-політичне керівництво інших держав. Адже зараз на наших очах визначається те, який вигляд матиме морська війна в найближчі десятиліття.

Українські захисники, творчо застосувавши як вітчизняні, так і чужі розробки, зуміли за вельми жалюгідного стану своїх надводних сил дати практично ідеальну асиметричну відповідь Чорноморському флоту рф із доданими до нього кораблями: спочатку зробили ненауковою фантастикою загрозу десанту в районі Одеси, потім поступово витіснили росіян із північно-західної частини театру воєнних дій, а далі й узагалі перетворили на небезпечні пастки ворожі бази та їхні околиці.

Бойові одиниці противника знищують повсюдно — і у відкритому морі, і в гаванях, і в доках судноремонтних заводів. Працює «українська тріада», що стала вже класичною: авіація, оснащена далекобійними керованими бомбами; крилаті ракети і дрони — повітряні та надводні.

У День усіх закоханих знову проявили себе останні, вразивши великий десантний корабель проєкту 775 «Цезар Куніков» — колись цей чотиритисячотонний теплохід заходив до Одеси: пам’ятається, російські морпіхи поводилися вкрай пихато, вдаючи ледь не візит «білих панів» до африканської колонії.

Кораблик жив красиво й помер так само. 24 березня 2022 року БДК «злегка» постраждав в окупованому Бердянську (загинуло кілька моряків, від отриманих ран через місяць помер командир). Добили підранка, виходить.

«Клацають як сємєчкі», — істерять російські «воєнкори». І правильно роблять.

Однак привід для занепокоєння є не тільки в агресора.

Зараз, схоже, і ворог, і наші західні партнери-союзники, та й рідні Військово-морські сили ламають голови над тим, як убезпечити себе від подібних (часто комбінованих) атак.

Вирішується, якими будуть корабельні програми майбутнього. Для України це теж актуально, оскільки, попри повномасштабну війну, ми продовжуємо створювати збалансований флот, що стане запорукою безпеки морських кордонів після перемоги або «заморожування» поточного протистояння: ось-ось остаточно стане боєздатним сучасний корвет «Іван Мазепа», будується його сістершип, уже беруть участь у спільних навчаннях тральщики класу «Сендаун», на підході безліч інших одиниць.

І, на жаль, уже зрозуміло, що всі вони застаріли…

Власне, того ж «Мазепу» росіяни здатні відправити на дно морське цілком традиційними засобами, але за наявності в них дронів (а такі, напевно, розробляють і створюють ударними темпами — в усякому разі, один уже спрямовували на міст у Затоці) завдання полегшується багаторазово.

Отже, яким чином кораблі можуть протистояти такій зброї?

Перш за все, треба розуміти, що в тактичному розумінні надводні дрони — це не винахід XXI століття. Ще в давнину моряки використовували старі лоханки, навантажували їх легкозаймистими або вибуховими матеріалами, відправляючи в бік ворожих ескадр. Такі судна називаються брандерами. Люди, які керували ними, в останній момент зістрибували, закріпивши штурвали.

Розгром Непереможної Армади 27 липня (8 серпня) 1588 року. На картині Філіпа Лютербурга показано момент використання брандерів

У XX столітті набір брандерів доповнили японські літаки, керовані смертниками-камікадзе, були такі ж торпеди (кайтен). Є досвід застосування брандерів і ізраїльтянами під час війни 1947-1949 років. Відмінність тих систем від сучасних — обов’язкова присутність людини, яка або вчасно (без гарантій виживання) покидає снаряд, або ж іде разом із ним на вірну смерть. Однак у тактичному плані — повний аналог.

Кайтен

І все ж ніколи подібні системи не відігравали вирішальної ролі. Масове застосування японцями камікадзе не дало їм змоги переломити хід війни. Ізраїльтяни діяли проти відносно слабкого флоту, та й визначилося все на суші. Брандери більш ранніх часів вкрай рідко спалювали ескадри. З ними цілком успішно боролися.

Чому росіяни не можуть застосувати старі напрацювання проти українських атак?

Схоже, їм заважає те саме, що будь-якому іншому флоту сучасної великої держави. Усі вони будувалися з урахуванням досвіду кінця XX століття, коли військові кораблі стали здебільшого статусною штукою. Масштабні бійні Другої світової пішли в минуле. Керівники морських держав вирішили, що нічого такого більше не буде, але у великих дядьків все одно мають бути великі іграшки, і неважливо, наскільки вони ефективні. Так, наприклад, у Польщі з’явився корвет Ślązak — здорова дура, озброєна, як катер. Гаразд, великий катер.

Красивий, швидкохідний, але абсолютно безпорадний корабель, не здатний протистояти ні підводним човнам, ні літакам, ні іншим кораблям.

Зате сучасний.

Так, у Польщі так вийшло не від життя хорошого (грошей не вистачило), але й багато інших держав пішли схожим шляхом. Ніхто не враховував швидкого розвитку технологій, доповнених добре забутим старим на кшталт відродження брандерної тактики. Військові взагалі консервативні.

У сучасних кораблів немає броні, артилерія зазвичай представлена однією установкою, що знаходиться на баку (передній частині корабля). Системи стеження погано фіксують малі цілі, що підбираються з кормових курсових кутів і прикриті хвилюванням на морі. Результат відомий. Американці, судячи з усього, справляються з викликом краще, ніж росіяни, але вони й не зазнавали масованих і комбінованих атак. Зараз проти них працюють хусити та іранці, які при всіх своїх талантах і можливостях все ж не українці.

Проблема системна, і вирішувати її, мабуть, доведеться теж системно. Зокрема, зміною конструкцій споруджуваних і запланованих кораблів.

Прогнозую, що насамперед нові одиниці будуть, як під час Другої світової, оснащені бронепоясами. Не виключено, що їх і зовсім бронюють повністю, включно з палубами і надбудовами. Крім того, ймовірно, наслідком української війни стане відмова від універсальної артилерії — знову з’явиться клас «протимінної» арти: установки малих калібрів, рознесені по бортах і призначені для ураження безекіпажних брандерів (справжню протимінну артилерію створювали для боротьби з малими кораблями противника — есмінцями і швидкохідними катерами). Логічно буде зробити їх дистанційно керованими. Подейкують ще про оснащення бортів гніздами оптико-електронної локаційної системи.

Напевно, у вахтовому розкладі з’явиться окрема команда, яка візуально відстежуватиме наближення безпілотних «убивць» і за потреби відкриватиме по них вогонь з усіх видів зброї, зокрема стрілецької.

Це майже «дідівські» методи — точно так само вчинила українська ППО, коли треба було протидіяти російсько-іранським «шахідам»: відродилися пости ПСОЗ (повітряного спостереження, оповіщення та зв’язку), прожектори, мобільні кулеметні групи. Кажуть, знову знайшли застосування навіть акустичні системи.

Не виключено, що кораблі майбутнього будуть одночасно і носіями безпілотників — як морських (надводних), так і повітряних, завданням яких стане патрулювання простору навколо одиниці та виявлення брандерів. Їх оснащуватимуть потужною оптикою, тепловізорами, а може, й засобами ураження на кшталт невеликих ракет.

З іншого боку, однозначно будуть доопрацьовуватися й ударні дрони. Брандери — це тимчасове рішення. Напевно майбутні безпілотні морські системи стануть нести дистанційну зброю — ракети і торпеди. Крім того, вони зможуть робити мінні постановки. Україна вже заявила про створення таких систем. Дрони СБУ SeaBaby вели вогневий бій із російськими катерами, використовуючи реактивні вогнемети, на підході безпілотний підводний човен «Марічка».

Нова велика війна в Європі ламає стереотипи і концепції. І коригує флотські програми, які традиційно найбільш витратні з військових. Схоже, на нас чекає новий вихід на арену морської війни дредноутів — броньованих динозаврів, тільки оснащених сучасними ракетними системами і локаторами. Й при цьому з численними і різнокаліберними стволами традиційної артилерії. Вдивлятися у водну гладь такий корабель буде не тільки антенами РЛС, а й знову-таки «дідівськими» біноклями, піднесеними до очей звичайнісіньких матросів. Дивно: відповіддю на безпілотні високотехнологічні системи може стати підвищення ролі людини.

Ось така вона, війна XXI-го, чортового століття. Парадоксальна, дивовижна і… страшна.

А Україна, звичайно ж, переможе. Ми випереджаємо ворога на крок.