23-й місяць війни. Активна оборона
Три гарячі цехи на сьогодні, де явно прослідковуються намагання противника послідовно та наполегливо створити якусь перемогу, – Синьківка Харківської області, Авдіївка та Новомихайлівка Донецької області.
Гарячою є ділянка Роботине – Вербове, де ворог силами двох десантно-штурмових дивізій, 7-ї та 76-ї останні три місяці намагається ліквідувати наш плацдарм, утворений неймовірними зусиллями бригад зі складу оперативно-стратегічного угруповання військ «Таврія» влітку минулого року. І ворогу це хоч і повільно, але вдається: Сили оборони утримують близько 2 км ділянки вздовж першої позиції ворожого оборонного рубежу. Це сумно, але як є.
Кринки залишаються епіцентром боїв на лівому березі Херсонської області, де наша морська піхота, реальні титани, кров’ю пише історію Корпусу морської піхоти ВМС ЗС України. Переважно ворожою. 70-а дивізія росіян, силами 70-го мотострілецького полку за підтримки то одних, то інших намагається відвоювати Кринки, але кожного разу щось йде не за їх планом. Колосальні втрати людей, бронетехніки. Ворог був вимушений пару тижнів тому провести цілу операцію з евакуації битих танків та БМП з поля бою та його околиць. Така активність – явна ознака браку бойових машин для подальших атак.
Нашим там також нелегко: Дніпро та протоки замерзли, постачати будь-що та забирати поранених – вкрай складна задача. Тим більше розширяти плацдарм. А це слід зробити, щоб відігнати ворога, який бажає стріляти по мирних містах і селах на правому березі. Збиття декількох ворожих бомбардувальників та аж цілого літака дальнього радіолокаційного виявлення А-50, ураження повітряного командного пункту Іл-22 суттєво полегшує життя як оборонцям плацдарму, так і всім, хто на правому березі.
Повернемось в гарячі цехи.
Синьківка. Ключ до Куп’янська. Ворогу конче потрібно вийти на східний беріг річки Оскіл. Бої тривають на околицях Синьківки, де 25-а бригада противника чіпляється за будь-яку канавку, щоб повзти на Харківщину. Минулого тижня противник на північно-східній околиці села відвоював 200 м позицій, котрі втратив тижня позаминулого. Інші точки напруги – Кислівка та Петропавлівка, де точаться запеклі схватки за лісосмуги. Картинка наступна: ворог рветься на Куп’янськ вздовж доріг Лиман Перший – Куп’янськ та Сватове – Куп’янськ, паралельно розраховуючи вийти на Оскіл на ділянці від Дворічної до Сенькова. 15-й мотострілецький та 26-й танковий полки противника діють на напрямках Ягідне – Іванівка та Ягідне – Кислівка. Підтримати ці зусилля намагається 27-а бригада противника, намагаючись обійти Стельмахівку з півночі. Нічого путнього з цього не виходить, тому все як заповів товариш Жуков: треба більше людей. Бригаду посилили 1431-м полком територіальних військ та штурмовими групами 7-го мотострілецького полку 11-го корпусу Балтійського флоту. З точки зору військової науки виглядає це все дико: бригада, посилена полком? Полк наступає у смузі наступу бригади? Хто ким керує? Як вони взаємодіють? Полк просто роздали на поповнення втрат бригади? Наркомани, одним словом. Викликайте поліцію.
Сили оборони утримують декілька зручних позицій східніше Синьківки та звідти присікають будь-які спроби ворога рухатися на захід скільки-небудь значними силами.
Прохолодний душ. Україна переходить до активної стратегічної оборони?
Авдіївка. Просто пекло. Пародія на вибори в Росії – 17 березня, тому армії поставили задачу захопити Авдіївку до 1 березня, в крайньому випаду – до 10. Звідти – напруження сил і ресурсів. Земля то замерзає, то розмерзає, погода переважно непідходяща для польотів (приятель казав, що за місяць піднімав у повітря БПЛА Н10 Poseidon всього чотири рази, надто низькі хмари, основа тяжкість дій у повітрі – на мавіках та fpv). Задум ворога – оточити гарнізон Сил оборони в Авдіївці, для чого противник намагається прорватися з півночі через Степове на Орлівку та туди ж – з півдня від Водяного через Сєверне і Тоненьке. Інтенсивність штурмів зростає тиждень від тижня, але бригади угруповання «Таврія» стоять непохитно, навіть погнали ворога в Степовому на східну околицю села. Противник здивувався такому повороту, лише за 19 січня 10 разів атакував, але станом на ранок 20 січня догорає все на тій самій околиці Степового. Хоча на 100 м просунувся південніше села.
Когось з ворожих полководців відвідало прозріння і він чи вони вирішили не атакувати коксохім в лоб, а обійти його. Так, 114-а донецька бригада намагалася атакувати, наступаючи з боку Веселого та Кам’янки. Не знаю, що там у них з навігацією, але штаб бригади якимось чином не помітив на карті ставки, котрі довелося обходити, розділивши сили навпіл. Ясна річ, бити ворога послідовно легше, ніж одночасно, і цю можливість «Таврія» не згаяла. Крім того, Сили оборони втримують позиції поблизу піщаного кар’єру, що сприяє обороні коксохіму. Наші зруйнували спроби 30-ї бригади росіян вийти на цей рубіж і таким чином забезпечити лівий фланг 114-й. Як то кажуть – «а ось вам!». Результат – у ворога нічого не вийшло, купа спаленої техніки, чимало росіян валяється на полі між ставками та біля кар’єру. Напруження боїв ілюструє відео нашої 47-ї бригади, яке зафіксувало, як БМП Bradley в цілком джентльменському двобої розібрало ворожий, Т-90, ясна річ новітній та аналоговнетний.
Не все так само пухнасто на всіх інших ділянках Авдіївського району оборони. Невеликі групи піхоти противника увійшли в Авдіївку та незначно просунулися в житловий сектор в східній частині міста.
Новомихайлівка. Противник просувається до шосе Марʼїнка – Вугледар і «Таврія» його поки зупинити не може. Лише стримує просування. Замисел росіян – наступаючи вздовж дороги Марʼїнка – Вугледар, вийти в тил 72-й бригаді Сил оборони на Вугледарському плацдармі та ліквідувати цей виступ. Дії противника свідчать, що йому не принципово когось оточити на плацдармі, розсікти його фронтальним ударом чи в будь-який спосіб змусити чорних запорожців відступити із займаних ними позицій. Ворогу муляє сам плацдарм, котрий є зручним для подальших дій в напрямку Волновахи та Маріуполя. Для реалізації цього плану російське командування в районі Мар’їнки розпочало перегрупування своїх сил для подальших дій: на напрямку Мар’їнка – Побєда тепер діє 103-й полк 150-ї дивізії 8-ї армії противника, на напрямку Олександрівка – Новомихайлівка – посилений батальйон 155-ї бригади морської піхоти Тихоокеанського флоту, на напрямку Славне – Новомихайлівка розтягнулись підрозділи 39-ї бригади, які продовжують діяти й з боку Солодкого. Зараз Сили оборони тримають Новомихайлівку, руйнують спроби охопити населений пункт і завзято пручаються ворожим намаганням посунути наші війська в напрямку Костянтинівки.
Слід очікувати, що ворог зосередить свої зусилля північніше Новомихайлівки та буде атакувати в напрямку Антонівки та Костянтинівки через село Побєда, сковуючи наших у Новомихайлівці фронтальними атаками. Але якщо в районі Вугледару замаячить 57-а бригада ворога, то це стане індикатором «комплексності» вирішення проблеми Вугледарського виступу ворогом: крім як атакувати в лоба з метою розсікти бойові порядки «Таврії» під Вугледаром, там їй робити немає чого.
Росіяни заворушилися на Лиманському напрямку, але тут поки зарано щось казати, трохи зачекаємо.
Якщо на ці події подивитися зі стратегічного рівня, то вбачається наступне: противник володіє ініціативою та визначає місце, темп та розмах своїх операцій. Це вкладається у бачення анонсованої Головнокомандувачем ЗС України «активної стратегічної оборони». Хоч стратегія і виглядає досить консервативно, але іншого шляху сформувати потрібні резерви, навчити їх та всебічно забезпечити, немає. Лише в такий спосіб можна повернути систему ротацій на передньому краї та надати військам відпочинок. Хотілося б, щоб це відбулося за півроку, але реальність – суворіша. Мабуть – рік.
П’ятсот тисяч — це багато чи мало? Пояснюємо математику мобілізації
Доктрина наших партнерів визначає активну оборону, як «застосування обмежених наступальних дій і контратак, щоб перекрити спірну територію або позицію для ворога». Тому Сили оборони цей рік проведуть не лише в окопах. Важливим аспектом забезпечення активності оборони є наявність наступальних можливостей. І такі дії можливі вздовж всієї лінії фронту, а місця їх проведення визначатимуться місцями концентрації цих можливостей. За відсутності останніх контрудари/контратаки будуть лише виснажувати і без того наші обмежені ресурси. Про це добре сформулював колишній міністр оборони України Андрій Загороднюк в своєму інтерв’ю Financial Times: «Зосередження на обороні без будь-якого наступального компоненту було б помилкою історичного масштабу для України». Помилка нашого ГШ покаже світу нездатність України виграти війну.
Стратегічна пауза, котру беруть Сили оборони, автоматично надає ворогу час і можливості привести себе в боєздатний стан, розгорнути оперативні та стратегічні резерви, за що у подальшому Україні доведеться заплатити кров’ю, сльозами та руйнуваннями. Щоб мінімізувати цей негатив, варто розгорнути підтримуючу операцію, в рамках котрої завдавати ударів по інфраструктурі противника, його логістиці як в стратегічній, так і оперативній глибині його території. Паралельно противник вживатиме аналогічних заходів проти нашої держави, всіляко впливаючи на складові нашого оборонного потенціалу, необхідного для стратегічного наступу.
Україна та США напрацьовують нову стратегію війни. Позиції Києва та Вашингтона відрізняються, − New York Times
Ну і про партнерів: президент США Джо Байден, радник з національної безпеки Джейк Салліван і директор національної розвідки Авріл Хейнс зустрілися з законодавцями США 17 січня та закликали їх підтримати додаткову безпекову допомогу Україні. Вони заявили, що системи протиповітряної оборони та артилерійські боєприпаси є ключовими потребами України, і ці запаси можуть бути вичерпані без додаткової допомоги США, що позбавить Україну можливості завдавати дальні удари по окупованому Криму та Чорноморському флоту агресора. Неможливо допустити навіть короткочасної паузи в поставках, адже це надає Росії шанс відновити темп накопичення зброї, що виробляється на болотах, а також Іраном і Північною Кореєю.
І про сумне: за оцінками розвідок наших партнерів війна триватиме щонайменше 2 роки, а за геть песимістичними оцінками – до 5 років.